Ми з чоловіком живемо разом з його дитиною від попереднього шлюбу. Точніше, дитина живе половину часу у мами, половину у нас. Чоловік дуже любить дитину, балує. Я не заперечую, мені уваги теж не менше. А ще я вагітна, намагаюся мислити позитивно. Не ревную і не страждаю.
Начебто все б нічого, але 2 рази траплялася така історія: я, прийшовши додому з роботи, заставала мати дитини в нашому домі. Один раз вона просто мовчки, ігноруючи мене і навіть не дивлячись у мій бік, розпрощавшись з сином, вставала і йшла, мені нічого не говорила.
Другий раз вона взагалі продовжувала сидіти на кухні з дитиною, і пішла тільки через півгодини. Ми, до речі, живемо в однокімнатній квартирі, тому я навіть не стала готувати їсти – якось не по собі було.
Поговорила з чоловіком, на що він сказав, що це, звичайно, неприємно, але розмовляти на цю тему він ні з ким не буде і не буде нічого забороняти.
Що робити? Самою з одинадцятирічним сином розмовляти або матері його зателефонувати? При ньому я не стала лаятися, намагаюся контролювати себе. Звичайно, говорити не буду, що все це було дуже неприємно.