Свекруха зі своєю улюбленою невісткою вирішили провернути дуже цікаву справу, але нічого в них не вийде. Я не тупе дівчисько.
Теж мені, хитрощі вишукані вигадали. Коли ми впорядковували будинок, ніхто й пальцем не поворухнув, сміялись вдвох, що ми в село перебратися вирішили, а тепер про свіже повітря і природу заспівали.
У мого чоловіка є молодший брат, який одружився раніше за нього на два роки. Зі своєю першою невісткою свекруха живе душа в душу, вони одного поля ягідки. Мама чоловіка на вибір молодшого сина все натішитися не може, всім їй та невістка гарна. На відміну від мене.
Я свекрусі одразу не дала сісти мені на шию. У рота їй не заглядала, мудрих порад не питала, поводилася ввічливо, але кордони позначила відразу.
Не те що Ліза, дружина її молодшого сина. Та свекрусі до рота заглядала, очима кліпала і не забувала захоплюватися. З чого й отримала її прихильність.
Чоловік мене заспокоїв одразу, у нього немає бажання, щоб я стрибала перед свекрухою. У нього самого з мамою натягнуті стосунки, бо заради молодшого синочка свекруха гори зверне, а старший тільки у всьому винен. У принципі це було помітно відразу.
Хоча б через те, що на весілля молодшому свекруха подарувала квартиру. Їй від бабусі дісталася двокімнатна, ось її вона синові й відписала.
Розвела руками, сказавши, що хто перший встиг той і з’їв. Але чоловік упевнений, що у кращому випадку йому дісталася б половина квартири у грошовому еквіваленті.
Молодшого сина свекруха ніколи б не залишила без його частки.
Ми на весілля отримали набір посуду, і як я підозрюю, він довго припадав пилом десь у свекрухи в коморі, а тут вона знайшла привід його передарувати. В принципі, нічого страшного, річ у господарстві корисна, але сама різниця в подарунках каже сама за себе.
Але ми з чоловіком сприйняли все це без зайвого трагізму, просто як факт, що є улюблений син та улюблена невістка, а є ми. Прийняли та почали жити далі.
Квартира в місті нам була без потреби, бо ми з чоловіком вдвох мріяли про свій будинок. Ось на нього і стали збирати.
Свекруха, а слідом за нею і брат з дружиною, морщили носи, фу, в село, від благ цивілізації до курей та гною. На цю тему вони шуткували кожну зустріч.
А ми нікого не слухали, потихеньку просуваючись до своєї мрії. Два роки тому нам вдалося купити будинок у селі. Зручності у дворі, сам будинок потребував ремонту, але велика ділянка, є комунікації та гарна інфраструктура.
На покупку пішли всі наші накопичення та гроші, які ми позичали у моїх батьків. На ремонт було ухвалено рішення брати кредит. Без нього ми просто не впоралися б.
Щоб не витрачати гроші на оренду, переїхали в будинок, відчувши всі принади неупорядкованого сільського життя з водою з колодязя, туалетом на вулиці та пічним опаленням. До роботи діставалися без проблем, є машина, а їхати не дуже довго.
Свекруха зі своїми улюбленцями примчали відразу ж після покупки, не терпілося побачити на власні очі наш будинок мрії. Ну і отрутою хотілося покапати, ясна річ. І вони відірвалися на повну.
Ходили з презирливими обличчями, з жахом кидалися від дерев’яного туалету, ну просто монарша родина на виїзді по найглухіших своїх землях.
Нам не забули сказати, що ми ідіоти, коли витратили гроші на таке, а не взяли собі квартиру, як це роблять нормальні люди. Тепер ще сто років упорядковуватимемо і житимемо в цьому хліві. Висловилися та поїхали.
Ми ж продовжували ремонтувати, прилаштовувати та облагороджувати. За два роки ми змінили систему опалення, вікна, прибудували теплу ванну та туалет, підвели воду і зробили багато, щоб життя стало комфортним.
Звісно, роботи ще багато, але це вже не так впливає на якість життя. У дворі, наприклад, ще нічого не зроблено, а на нього ж у нас теж великі плани.
Брат із дружиною за цей час встигли народити дитину, їй близько року. Свекруха пішла з головою у турботи про онука, тому їй було не до нас, що не могло не тішити. У нас у гостях вона більше не з’являлася.
Але нещодавно у чоловіка був день народження, який він вирішив відзначити вдома. Якраз погода стояла вже тепла, вирішили провести свято у нас у селі.
Свекруха та її улюблена невістка дружно закотили очі, але все одно погодилися, мабуть, щоб набратися приводів для пліток.
Не знаю, що вони очікували побачити, але явно не цілком упорядкований сучасний будинок.
Ходили, дивились, очима кліпали. Потім, звісно, прийшли до тями й почали чіплятися до всього, але перша реакція видала їх із головою.
Відпочили ми непогано, а за кілька днів до нас приїхала свекруха. Ми її не звали, але вона й не питала. Приїхала з розмовою, яка нічого, крім істеричного сміху, викликати в нас не могла.
Ситуацію вона уявила так: її молодшенький із дружиною готові на шкоду собі помінятися з нами житлом. Ми їм свій дім, а вони нам свою двокімнатну квартиру.
Мовляв, вони б і не подумали так робити, адже й дурню зрозуміло, що їм це не вигідно, але дитині потрібно більше свіжого повітря та природи, тому вони готові на такий крок.
Чоловік скрутив дулю, продемонстрував мамі та попросив передати це послання всім зацікавленим особам. Ми мінятися не збираємося, нас все влаштовує, нехай брат не рипається.
– Ти не розумієш, що вам ідуть назустріч? Дитині потрібна природа, а ви все одно у місті працює, от і житимете у квартирі. А брат із сім’ї переїде до цього села. Ви будете у більшому плюсі, ніж вони, – продовжувала свекруха.
Нам навіть милостиво дозволили не перевозити нічого, крім особистих речей, брат з дружиною готові махнутися прямо з усім вмістом, ну, крім дитячих речей, їх вони заберуть із собою.
Чоловік скрутив ще одну дулю, повторив своє побажання і попросив маму більше цю розмову не заводити. Свекруха дуже образилася і сказала, що якщо нам начхати на здоров’я дитини, то знати вона нас більше не хоче. Не знаю, як чоловік, а я дуже рада, нехай взагалі забуде, що ми існуємо.
