Дивлюся, син із невісткою у мене вже остаточно розслабилися. Про жодні накопичення на квартиру зараз навіть не йдеться. Живуть на втіху

Дивлюся, син із невісткою у мене вже остаточно розслабилися. Про жодні накопичення на квартиру зараз навіть не йдеться. Живуть на втіху.

Хоча три роки тому розмова була зовсім іншою. Вони збиралися пожити рік, зібрати грошей та брати іпотеку. Але всі їхні збори якось зупинилися і вже не просуваються.

У мене, звичайно, трикімнатна, але я вже дуже втомилася від постійного шуму та безладу у квартирі. Маленька внучка, молоді зі своїми звичками – мені важко виносити це все постійно.

Син у мене одружився шість років тому. Вони з дружиною відразу виявили серйозність і сказали, що збирають гроші на початковий внесок з іпотеки.

Бог на допомогу, як то кажуть, збирайте. Я синові відкладені свої сімдесят тисяч віддала, більше, на жаль, допомогти не було чим.

Син в мене пізня дитина. Я вже на пенсії та трохи підробляю. Мені самій вистачає, але суттєвого внеску у фонд молодої сім’ї від мене можна не чекати.

Молоді щось там зібрали, а потім невістка опинилась в положені. Не знаю, чим і про що вони думали обидва, але ось виявилося, що вона чекає дитину, та народжуватиме.

Тоді вони не прийшли до мене, продовжували жити на оренді. Син працював один, але начебто їм вистачало, мені він принаймні не скаржився на труднощі.

А потім сталося повномасштабне вторгнення. Тоді ще й сина відправили працювати із дому з половиною окладу. Отоді вони й прийшли проситися жити до мене.

Куди мені подітися? Все-таки вони моя сім’я, хоча мені в моєму віці вже важко звикати до змін ритму життя, а тут ще й дитина маленька.

Син із невісткою навперебій переконували, що це все швидко закінчиться, вони візьмуть іпотеку, з’їдуть, дякували мені сильно, що пустила їх пожити.

Це було три роки тому. За цей час вже й невістка з декрету вийшла, і в сина з роботою справи кращі, і онука підросла, а з іпотекою щось не складається.

Я не помічаю, щоби молоді економили та щось відкладали. Зате як вони купують обновки, це я помічаю. Що на морі відпочивали вже двічі, це я також помічаю.

А ось якихось зрушень у купівлі квартири – ні, вибачте не бачу. Розповідаю про це сестрі, а вона пирхає – і не буде жодних зрушень.

– Та їм навіщо? Вони живуть у трикімнатній, де вже все є. Бабуся, тобто, ти, на підхваті. І приготуєш, і онукою займешся, і приберешся у квартирі. Живуть на всьому готовому. Ти ж їх не тираниш.

Я їх не тираню, це правда. Сенсу не бачу в цьому, це все-таки мій син, моя внучка, невістка теж не чужа людина вже. Але й вони останнім часом стали нахабні.

Внучка тепер повністю вже під моєю відповідальністю – відвезти до садка, забрати, нагодувати, погуляти. Невістка взагалі натякала, що добре б дочку в садок не водити, мовляв, вона там тільки хворіє.

Але я відмовилася. Мені важко за маленькою дитиною цілий день доглядати. Вона рухлива, цікава, а в мене стільки сил зараз просто вже нема.

Готую у квартирі теж я. Невістки з сином ніколи, вони на роботі цілий день, а мені й самій харчуватися треба, і внучку теж годувати.

З прибиранням мені невістка періодично таки допомагає. Бо більшу частину безладу влаштовують саме вони, так що можна сказати, що вона прибирає за собою.

Мені важко жити з ними в одній квартирі, тому що вечорами, коли я вже хочу спати, у них саме життя починається – внучка не хоче вкладатися, син дивиться телевізор, невістка розмовляє телефоном, загалом, галасливі.

Я кілька разів синові натякала, що час і честь знати, але він мої натяки проігнорував. Коли я сказала прямо, він відповів, що вони поки що збирають гроші.

– Та то одне, то інше. Ми як накопичимо, одразу візьмемо іпотеку, – заявив він мені.

Я не бачу, що вони збирають. З тим, скільки вони витрачають, якщо вони примудряються ще й щось відкладати, то з їхніми зарплатами й іпотека не потрібна, за рік би вже й так накопичили. Псувати стосунки з молодими не хочу, але й жити далі в таких умовах мені все важче. Як мені вчинити? Чи просто прямо сказати, щоб збирали речі?