Що дочка дурна, що зять йолоп. Ідеальна була б парочка, я навіть засмутилася, що розлучаються, якби не дитина, якій на сварки батьків дивитися взагалі не потрібно.
Скільки разів дочка із зятем розходилися і сходилися, я вже й не пригадаю. За п’ять років шлюбу, як на мене, не було й тижня, щоб вони не починали лаятися.
То зять посуд б’є, то дочка демонстративно збирає сумки, то істерики через ревнощі. Загалом, що не день, то якісь нові пригоди.
Я дуже сподівалася, що у них до весілля справа не дійде. Але дочка опинилась в положенні, і зять, як “чесна людина”, покликав її заміж, а вона й побігла.
Говорила я їй, що з такими стосунками вони нормальною родиною не стануть, але дочка чомусь вірила в магічну силу штампа у паспорті. Ось розпишуться, і все зміниться.
А нічого не змінилося, тільки пузо у неї росло, і тепер свою неадекватну поведінку вона на вагітність списувала. Все, більше змін не було.
Я взагалі здивована, що вона дитину доносила, тому що вони й билися, і в істериці вона по підлозі каталася, а на збереженні лежала не один раз.
З’явилася дитина, але скандали у них нікуди не поділися, лише тема додалася “дитина”. Я з якогось моменту просто перестала слухати, що дочка мені там укотре розповідає.
Ми зі свахою намагалися якось їх порозуміти, що все, досить поводитися, як бабуїни, у вас дитина, треба якось вже брати себе в руки та вчитися жити без скандалів, але ніхто на нас не звертав увагу…
Дійшло все до того, що на початку скандалу мені дочка дзвонила, а там або я йшла до дитини, або сваха, щоб забрати малюка, поки ці два барани стосунки з’ясовують.
П’ять років такого гармидеру і тепер ось вони дозріли до розлучення. Розмови й раніше були, але це було так, наче собака гавкає. А тут аж заяву подали.
Майна у них немає, ділити нічого, нічого не нажили, але за дитину йде така гризня. А за фактом я розумію, що ні дочці, ні зятю ця дитина не потрібна.
Для них зараз дитина – ще одна нагода посваритися, поскандалити, накрутити драму. Що там малюк відчуває у цей момент, ні зятю, ні дочці не цікаво.
Вони один одного так брудом поливають, що я боюся, щоб у них дитину взагалі не відібрали. Тому що, за словами дочки, чоловік у неї залежна людина, ледар, бив її та погрожував. А за його словами, дочка в мене психічка, яка загрожувала вийти у вікно.
Я навіть не хочу думати, що з цього може бути правдою. Вже нічому не здивуюсь. За дитину ще страшніше стає, а що робити не знаю.
Ми зі свахою просто дивимося на весь цей абсурд, чекаємо на рішення суду.
Сподіваємося, що після суду у дочки та зятя інтерес до дитини пропаде, і ми зі свахою зможемо займатися її вихованням.
Але якщо все триватиме, як зараз, то я сама вже піду вимагати, щоби їх позбавили батьківських прав і до дитини не підпускали. Народили собі іграшку, тепер поділити не можуть, нервів не вистачає.