– Доню, у нас біда, – дзвонила Юлія Станіславівна до своєї старшої дочки Лізи.
– Що сталося? – стривожилась та.
– Ти ж чула, що у Максима з’явилася дівчина? П’ять місяців зустрічаються. Тепер він надумав привести її знайомити з нами!
– І в чому тут біда?
– Раніше він нікого не водив! Зустрічається місяць-два, всі біляві, як на підбір, смішні… А ця чорненька. Серйозна. Такий погляд… як у ворони.
– Зрозуміла, який? Пронизливий. Загалом Таня зовсім не його типаж. Максим мені фото показав, я здивувалася таким вибором.
– Мамо. Я давно вже хотіла поспілкуватися з цією Танею. Бо вона як тінь: начебто є, а начебто ні.
– Тінню її ніяк не назвеш! З характером вона, та ще й з яким. Я чула, як вона телефоном спілкується з Максимом! Крутить ним, як хоче, і це неодруженим. А що далі буде?
– З Максимом? – Здивувалася Ліза.
Вона чудово знала свого молодшого брата. Це в нього означає те саме справжнє кохання! Тому що він завжди робив тільки те, що хоче, і зовсім не терпів примусу.
Якщо комусь і можна нав’язати свою волю, то не Максимові.
Він у дитинстві вважав за краще відстояти в кутку, аніж збирати свої іграшки, тільки тому, що мама не тим тоном попросила.
– Мамо, – спокійно сказала Ліза. — Погоджуйся на обід і на це знайомство. Я прийду до вас, мій чоловік все одно чергує. І Микитку з собою візьму…
Микиткою звали сина Лізи, круглощокого хлопчика двох з половиною років.
– Ох… ти з… Микиткою? А як же ми…
Мати не домовила. У її голосі помітним став сумнів.
Проте, знання, що нормальна бабуся не може не бажати приїзду онука, повернуло Юлію Станіславівну в режим “хай буде, що буде”.
Ліза ще образиться, не дай Боже! А мамі потрібен союзник. Насправді Юлію Станіславівну можна було зрозуміти.
Коли з’являвся Микита, у квартиру бабусі можна було викликати МНС. Він постійно щось ламав, розбирав, розбивав та перекидав.
Дверцята шаф виявлялися в його руках, телефони у воді. Він був невгамовний і… шукачем пригод.
– А може, він з іншою бабусею посидить? – вкрадливо запропонувала вона.
– Ну, по-перше, її заздалегідь до такого треба готувати. А, по-друге, Микита потрібен тут. Я за ним помітила одну особливість. Він…. Гаразд, мамо, потім дізнаєшся, навіщо нам необхідний Микита.
– Лізо, ти ж розумієш, що він не дасть нам поспілкуватися? Ми бігатимемо за ним по черзі.
– Це і так примарна надія поспілкуватися. Перший раз якісно посидіти все одно не вдасться. Нам треба хоча б придивитися.
– А що придивлятися, я помітила у Тані татуювання! Уявляєш міру розкладання її особистості?
– Тааак … за нинішніх часів це страшний злочин … – посміхнулася Ліза.
– Підколюєш, так? Ось твій син виросте, приведе в дім карну злочинницю, знатимеш! Лізо! Тобі зовсім не має значення, з ким житиме твій брат?
– Мамо. Давай краще обговоримо меню.
…Настав довгоочікуваний обід. Мама з усією щедрістю накрила стіл, по будинку плавав приємний кавовий аромат. Для затишку.
Максим привів свою спортивну та підтягнуту Таню. Вона сміливо оглянула всіх, і… якось раптом здулася. Знітилася.
Відчула бажання втекти звідси, поки… не побачила Микитку! Напрочуд, але малюк одразу пішов до неї, як до старої знайомої.
– А це в тебе що? – вказав пальчиком на рюкзак.
– Він так добре говорить? – здивувалася Таня. – Такий маленький?
– З року й восьми розмовляє, – з гордістю підтвердила Ліза.
Отак Таня і познайомилася з малюком, показуючи йому яскраву в’язану іграшку на своєму рюкзачку. Напруга залишила дівчину, і вона стала симпатичною, милою та спокійною.
Микитка відразу заволодів Таніним ведмедиком Тедді та увагою. Сіли за стіл.
У розмові з’ясувалося, що Таня в’яже іграшки гачком, і дуже любить кішок, взяла собі одну з притулку.
На цьому моменті Юлія Станіславівна глянула на дівчину іншими очима. Але обсмикнула себе, мовляв, не розслабляйся! Раптом це показне.
– Ой!
На блакитних джинсах Тані раптом виявився червоний сік, перекинутий Микиткою. Усі завмерли. “Злочинець” з усією своєю дитячою наївність побіг на кухню.
На обличчі Тані з’явилася розгубленість. Максим кинувся ліквідувати пляму, а Таня… Таня стала прикривати малюка!
– Не лайте чарівного Микиту! Він ненароком! Іди сюди, маленький, не ховайся!
Тані дали штани від шовкової гостьової піжами. Дівчина взяла хлопчика на руки й поцілувала у верхівку. Він і справді випадково зачепив склянку …
Щоб Микитка не розплакався, Таня пообіцяла зв’язати йому таку саму іграшку, тільки краще.
На те, як вона спілкувалася з дитиною, без розчулення неможливо було дивитися. Вона розкрилася в моменті, як добра і терпляча людина!
Юлія Станіславівна зрозуміла повною мірою, наскільки важливим був сьогодні Микитка.
Не минуло й п’яти хвилин, і помчало:
– Максиме, запропонуй Тані нашого приголомшливого тортика!
– Максиме, навіщо ти вікна відчинив? Таню продує! (Зверніть увагу, не Микитку!)
Ліза не впізнавала маму, а Максим світився, як новорічна ялинка в яскравих лампочках. Лише тепер Ліза усвідомила, що Таня – молода копія Юлії Станіславівни.
Микитка теж буквально закохався в неї й годував усім, що сам їв.
– Так… Ексклюзивне тестування дітьми ще не давало збоїв… Ця нагальна перевірка на терпіння, щирість та доброту – найвірніша!
Лізу трохи відвернула від роздумів відповідь Тані, яку вона давала мамі:
– Та я просто люблю квіти…
– Про що ви говорите? Я все пропустила … – схаменулась Ліза.
– Та я тут сказала Тані, яке у неї надзвичайне татуювання на руці… І вона пояснила, що це її улюблена квітка, чудовий цикламен… Тепер знатимемо.
Ех, мамо, мамо…
Вона що не любить – на всю котушку, що обожнює – усією душею! Її не виправити.
Тепер цю історію можна вважати справами минулих днів. Максим та Таня одружилися та виховують близнюків-шибеників Мишка та Віталіка.
Вони за витівками – це Микита у потрійному обсязі.
Якось Ліза намагалася нагадати мамі, що їй спочатку не сподобалася Таня.
– Не було такого, ти щось плутаєш, – відповіла та цілком серйозно. І безневинно посміхнулася. Як кажуть все добре, що добре закінчується…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
