– Знаєте що? – тихо прошипіла вона через дві хвилини. – Як тільки вам нахабства вистачило мене вчити в мій день народження?
– Вчити? Про що ти, мамо? Ти все правильно зробила тоді. І ми ось вирішили теж робити правильно.
– Дашко, ось що ти накупила? Мені за тебе соромно, всі нормальні подарунки дарують, а ти нісенітницю всяку.
– Ліза на дитину чекає, розумієш? Дитину! А ти їй всю цю нісенітницю зараз притягнеш …
Під цю тираду пройшла вся дорога до будинку сестри та її чоловіка.
За ці пів години Даша тричі прокляла свою згоду доїхати разом з батьками, адже «нам же все одно по дорозі, якраз повз твій будинок їхати будемо, тебе захопимо».
Краще б на автобусі, як і зазвичай, дісталася, їй-богу!
Але більше в рази вона прокляла свою щирість і те, що чесно відповіла на запитання «що сестрі подаруєш на день народження».
– Ну ось що ти мовчиш, га? Скажи вже щось.
– Ну якщо ти спитала, то дарувати подарунки треба імениннику, а не його дитині.
– І те, що ти їй замість речей, про які вона говорила і які хотіла, даруєш їй комплект дитячих речей – це, мамо, називається свинство.
– Наче Даша для тебе перестала існувати й тепер єдине, що має значення – її майбутня дитина.
– Ось відразу видно – немає у тебе своїх дітей, тому й кажеш дурниці.
– Будь-яка мати куди більше радітиме подарунку, адресованому її дитині, а не їй самій, – повчально сказала мати.
Ці слова Даші дуже хотілося заштовхати матері набагато глибше, коли вона помітила розчарування Лізи з приводу подарунків.
– Подобається, так? Я намагалася, вибирала, – тим часом солов’єм розливалася мати. – Якраз за три місяці тобі й стане в пригоді.
– Ну, ти чого? Дай погладити майбутнього онука.
– Мамо, поки що це мій живіт, і я не люблю, коли його чіпають.
– Особливо коли це робиш ти, – зірвалася Ліза. – Сядь на своє місце, будь ласка, і припини тягнути до мене руки.
За столом повисла незграбна тиша.
Вирішивши хоч якось згладити незручність, Даша поспішила включити «режим молодшої сестри», підстрибнувши й ляснувши в долоні.
– Вгадай, що я купила! Ні, не вгадуй, просто відчини. Хоча ні, спершу вгадай.
– Дашко, дрібна, ти коли вже подорослішаєш? Ти мені з цією приказкою подарунки з десяти років вручаєш, – Ліза похитала головою і притиснула долоню. – Показуй, що ти там мені притягла у дзьобику.
– Радуйся, що це не психоделічна листівка у вигляді тебе з синім волоссям, зеленими зубами та в сіро-буро-малиновій сукні.
– О, так, той шедевр я не скоро забуду. Так, тут у нас… Дашка! Саме таке хотіла! Дякую тобі!
Коли сестра її обійняла, Даша буквально спиною відчула скривджений погляд матері.
Вже після свята, допомагаючи сестрі прибирати посуд, помітила, як та хмуриться. І вирішила запитати, у чому саме річ.
– Та мама утнула. Тільки від’їхали, вже написала мені, як її образило, що я нібито подарованій тобою нісенітниці зраділа більше, ніж по справжньому дорогому і реально корисному подарунку.
– Вона що не розуміє, що на день народження треба дарувати речі імениннику, а не його майбутній дитині?
– Ні, ну добре мої колеги подарували сертифікат у дитячий магазин. З ними все зрозуміло: близько не спілкуємося, захоплень одне одного не знаємо, тому зазвичай даруємо жінкам усілякі сертифікати в якісь популярні магазини.
– Знаючи моє становище, їм сам бог велів подарувати сертифікат туди, де мені часто доведеться бувати у будь-якому разі.
– Гаразд всякі там друзі чоловіка, знайомі свекрухи та інша сьома вода на киселі – їх теж розумію, особливо добре мене не знають, тому теж або сертифікати в дитячі магазини, або всякі пляшечки-брязкальця-пелюшки й ось це все за принципом “все одно жінці з пузом в господарстві згодиться”.
– За тією ж схемою зазвичай малознайомим дарують кухлі, постільну білизну, рушники та капці – все одно рано чи пізно використають, або передарують комусь.
– Але від близької людини таке отримати – це плювок в обличчя!
– І добре б грошей не було під мої запити, але ж я купу позицій назвала!
– А вона притягла дитячого барахла і весь вечір про онука не затикалася! Наче мене через моє цікаве положення більше немає, і я сама тепер, як інкубатор на ніжках.
Ліза розплакалася. Даша кинулася було втішати, але сестра відмахнулася.
– Та гаразд, все… Гормони просто. Раніше б начхати було, а зараз так прикро…
– Розумію. Знаєш, що вона мені сказала, коли ми їхали? Що для жінки найприємніше отримати подарунок, призначений не їй самій, а її дитині.
– Стривай-но! – Даша трохи салатник в раковину не впустила, коли їй на думку спала чудова ідея.
– Дрібна, ось у мене відчуття, що над тобою зараз така лампочка спалахнула і від неї іскри навколо пішли.
– Тому що в мене виникла геніальна ідея, як провчити нашу матінку.
– Ем… Якось страшно звучить. Але знаєш, я заінтригована, розказуй.
Після того як вона мені цьогоріч надарувала всякої фігні, ще й постійно про дитину майбутню говорила, а не про мене, хоча свято взагалі моє – дуже вже хочеться помститися.
Поки Даша домивала посуд, сестри обговорювали план. Нічого геніального, просто «дзеркалочка», яка, або викличе черговий виток образи, або небажання спілкуватися.
На що Ліза вже була згодна, тому що мама своїми дзвінками десять разів на день її вже встигла дістати.
Або ж клацне все-таки в материнських мізках якийсь перемикач і поверне молодим жінкам їхню адекватну і люблячу матір.
А не схиблену на онуку тітку, яка постійно намагається мацати чужий живіт, дзвонить по десять разів на день і всі розмови зводить до члена сім’ї, якого ще немає в цьому світі, ніби всі інші, що вже живуть, існувати припинили.
День народження матері відзначали без юрби гостей, у вузькому сімейному колі. Але все одно вийшло більш як двадцять гостей, так що Даша подумки вже готувалася перемивати гору посуду та пилососити декілька разів поспіль.
Якщо, звичайно, її не виставлять після їхньої з Лізою витівки додому з наказом більше ніколи не з’являтися на поріг…
Ліза стала мамою два місяці тому, і від усіх побутових повинностей звільнялася автоматично.
Щоправда, на превелике розчарування матері, дитину вона з собою на бенкет не привезла.
– Я її залишила з чоловіком і свекрухою, нема чого малюка в натовп тягти, – пояснила вона матері причину, через яку та не побачиться з онуком ось прямо зараз.
– Це правильно, це правильно, – мама зітхнула.
Мабуть, таки чекала, що Ліза привезе і малюка. Можна подумати, хтось у здоровому глузді притяг би немовля в шум, гам і натовп вірусів та бактерій.
Ліза та Даша дістали свої подарунки й переморгнувшись, підійшли до матері разом.
– Мамо, ми дуже довго думали, що тобі подарувати, – почала Ліза.
– А потім я згадала, як ти мені сказала перед днем народження Лізи, що найкраще, що можна подарувати матері – це подарунок для її дитини.
– Ти мені на мій день народження виклала цінний урок і я зрозуміла, що мені треба було не ображатися, а засвоїти його.
– Власне, на доказ того, що я перейняла твою материнську мудрість, я на твій день народження дарую тобі скейт. Для Даші.
– Лізко, дякую, я про такий пів року мріяла! – радісно закричала Даша, перехоплюючи з рук сестри запаковану коробку. – Мамо, мамо, у мене теж є подарунок!
– Я дарую Лізі сертифікат до фітнес-центру на заняття з відновлення фігури для молодих мам!
– Дашка, я тебе обожнюю, якраз хотіла кудись записатися, щоб у форму себе поступово почати приводити!
Сестри обіймалися, поки мама відкривала та затуляла рота.
– Знаєте що? – тихо прошипіла вона через дві хвилини. – Як тільки вам нахабства вистачило мене вчити в мій день народження?
– Вчити? Про що ти, мамо? Ти все правильно зробила тоді. І ми ось вирішили теж вчинити правильно.
Підсумком «свята» стала сварка, три місяці ігнору від матері, та величезне почуття морального задоволення в обох сестер, бо вони, здавалося, цим своїм вчинком виправили вселенську несправедливість, заподіяну мамою стосовно Лізи.
І лише через три місяці мама подзвонила їм і все ще крізь зуби, але все ж таки запропонувала зустрітися.
– Тримай, – насамперед вона поклала перед Лізою коробку. – Я тут подумала, порадилася з подругами й … Визнаю, перегнула тоді.
– Просто в мене від радості, що онук буде, якось усе переклинило, і я навкруги все помічати перестала.
– Але, знаєш, ваша витівка теж була не дуже гарною.
– Ми в курсі. Але інакше до тебе було не достукатися, – чмихнула Даша. – Я сподіваюся, що коли я буду при надії, тебе так не переклинить.
– А то я ж не Ліза, з мене взагалі станеться в іншу область від тебе втекти.
– Мамо, краса яка! – Задоволена Ліза крутила в руках величезний набір в’язального приладдя. – Все, тепер у мене повний комплект, чим буде в декреті зайнятися. А це тобі від нас із Дашею.
– По-справжньому. З днем народження, та й зі святом возз’єднання сім’ї, – сестри одночасно виклали коробочки із сережками та браслетом.
– Рідні ви мої. Ех, навчили все-таки яйця курку, – розплакалася мама, обіймаючи одночасно обох дочок…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
