Були одружені 5 років, але дитину завести не виходило. Здали аналізи, у мене все добре, а чоловікові винесли вирок — безпліддя.
Ні, в ліжку він у мене звичайно віртуоз, але із зачаттям повне фіаско. Ми довго обговорювали це. ЕКО нам було не по кишені, лікування чоловіка було марним, і тоді ми обидва вирішили зачати дитину від іншого чоловіка.
Повірте, нам обом дуже важко далося це рішення. Майбутнього біологічного батька нашій дитині ми обирали майже рік: щоб вів здоровий спосіб життя, мав як мінімум двох здорових дітей, був одружений і не претендував на продовження стосунків, а головне, не здогадувався про наші справжні наміри.
Коли, нарешті, така людина знайшлася, і ми стали просто спілкуватися, чоловік сказав, що на якийсь час поїде з міста, йому важко все це прийняти і бачити. А як мені було нелегко, хто б знав…
Якщо хтось думає, що я задоволення від цього отримувала, то він дуже помиляється. Я лежала, замруживши очі, думаючи лише про те, щоб швидше нарешті все це закінчилося.
Зізнатися чесно, як коханець він був такий собі, з чоловіком і поруч не стояв. Наш роман тривав три тижні, ми домовилися з чоловіком, що я подзвоню йому лише тоді, коли завагітнію. І ось нарешті з’явилися ці довгоочікувані дві смужки.
З коханцем я відразу порвала, пояснила, що досі люблю чоловіка і сумую за ним, не можу йому більше зраджувати. До речі, це було правдою, але всю правду не розповідала.
Зателефонувала чоловікові, він зрадів і повернувся. Нам, звичайно, було дуже важко обом, навіть довелося вдатися до послуг психолога. Ну а потім навіть самі повірили в те, що це саме наша спільна дитина, що жодної зради начебто не було.
Минуло 8 років. У нас чудова донька, обидва її ростимо і любимо, і обидва навіть не дивимося набік. Ми одне одного любимо і в дочці нашої обидва душі не чаєм.
