Гадати на картах я навчилася у бабусі. Спочатку для мене це було грою: збудеться – не збудеться.
Так, звичайна цікавість. Поступово стало виходити все краще: всі ці комбінації валетів, дев’яток, королів були вже не просто картами, а дзеркалом майбутнього. Подружки все частіше стали просити поворожити їм, говорили, що завжди виконується.
Поступово захопилася читанням книг про гадання, обрядами, всякою містикою. З’явилася ціла літературна добірка: книги з гучною назвою «Магія», всілякі «Сонники», книги з серії «Зірки й долі». І я наче не усвідомлювала, що гріх, переконувала себе: «Адже не використовую ж, просто читаю, цікаво».
Тут ще й знайомий один сумніви розвіяв, сказавши мені: «Хочеш перемогти ворога, треба вивчити його зброю».
Він у місцевій духовній семінарії навчався, серйозно збирався стати священник. По справедливості сказати, вигнали його потім з останнього курсу.
Останньою краплею стала моя п’єска. В університеті, де я навчалася, був конкурс на найкращий сценарій до дня Святого Валентина. Чекали якусь іноземну делегацію, хотіли їх здивувати. Ну і написала я п’єсу у віршах, де головними героями були Валентин і дрібний капосник – біс.
Роль дрібного біса я збиралася виконати сама, що власне і зробила, тому що стала одним з переможців. Кажуть же – небезпечно нечисту силу грати на сцені, може біда трапитися, але я тоді про це не думала.
Через якийсь час бачу сон, яскравий такий. Крокую по доріжці, а поруч зі мною йде чоловік, кремезний такий, середніх років, чорнявий, одягнений, як з 90-х років: малиновий піджак, ланцюг золотий на шиї завтовшки в палець.
Підморгує мені. Питаю: «Ви чого це? Я вас не знаю”.
Він мені: «Давай знайомиться, тільки обіцяй, що не злякаєшся».
Я головою кивнула, ладно, мовляв. Мужичок і каже: «Диявол я, якісь бажання є, виконаю». Хоч і обіцяла не злякатися, відсахнулася і голосно так: «Господи Ісусе!».
Потім вже подумала: «Блін, якось я Вас інакше представляла». А він скривився, ніби лимон куснув: «Дивись, не помилися з вибором». Тут прокинулася.
Значення сну не надала, пройшла пара місяців, під Хрещення знову мені сон сниться.
Ніч, темно, а за мною хтось біжить – моторошний хтось. Мчу, не озираюся і знаю, якщо наздожене – кінець мені. Все ближче дихання за спиною чую, ось-ось наздожене.
Бачу – багаття попереду, а біля багаття валяється вся моя «заборонена» література – сонники, гороскопи. Пам’ятаю, нечисть вогню боїться, тому всю цю макулатуру в багаття кидаю, щоб яскравіше горіло.
Відчуваю, відступає мій переслідувач. І тут світати починає, сонечко сходить.
Страшнувато стало якось: прибрала трохи далі карти. А в Прощену неділю сниться мені той же сон: рятуюся від невідомої погоні, знову багаття, навколо нього книги, кидаю їх у вогонь, зло відступає, сходить сонце.
Тут вже я вирішила більше долю не випробовувати, зрозуміла, якщо від книг не позбудуся – буде біда! Ще одного попередження не буде. Зібрала їх з ранку і карти не забула, розвела багаття на городі (жила в приватному будинку) і спалила всю цю «магічну єресь».
Сни подібні більше не повторювалися. Та й проблем серйозних після не було, так, відбулася низкою дрібних неприємностей.
Слава Богу, вчасно зупинилася!
