– Теж мені, родичі! Перший раз ні з чим їдемо! – Марина не приховувала обурення та розчарування.
– І не кажи! Лише дарма тиждень відпустки витратили, та бензин. Одні витрати, розрахунок інший був, – підтакнув дружині Сергій.
– Ну, не тільки витрати – наїлися від пуза, виспалися! – зареготала Марина, натякаючи чоловікові на те, як добре їм вдалося обвести навколо пальця родичів Сергія, і понад тиждень жити чужим коштом.
– Це так, але й краще бувало, я на інше розраховував! Треба думати, до кого ще напроситися, – задумався Сергій.
В той самий час двоюрідний брат Сергія Іван, та його дружина Ганна раділи, що гості нарешті поїхали, й зарікалися запрошувати до себе ще когось.
…Ганна та Іван кілька років тому купили дачу. Дача була не тільки місцем відпочинку, а й годувальницею. Вони із задоволенням там вирощували для себе овочі та фрукти.
Вовтузитися в землі любили обоє, але до кінця літа роботи на ділянці бувало стільки, що будь-яка допомога приймалася подружжям з вдячністю.
Найчастіше доводилося брати самим відпустку, щоб встигнути переробити всі справи, але не завжди її давали. Тоді обмежувалися відгулами.
А тут така радість – Іванові зателефонував Сергій, його двоюрідний брат, спитав дозволу погостювати, а заразом, і запропонував допомогти на дачі.
Спочатку в Івана та Ганни були сумніви, річ у тому, що Сергій дзвонив рідко, а вже приїжджав, і того рідше. Та й за способом життя вони були надто різними.
Якщо Іван та Ганна обидва господарські, то ця парочка любила розваги. Ті, у кого вони гостювали, відгукувалися про них по-різному, але захоплень не було ні в кого.
– Схоже, розраховують на частину врожаю, – припустив Іван. Він дуже мало спілкувався із Сергієм, не було у них спільних інтересів.
– Ну і що, мені не шкода поділитися, якщо вони справді допоможуть, – відповіла Ганна. Попри всю її працьовитість, їй часом просто потрібний був відпочинок. – Нехай їдуть, самі ж запропонували допомогу!
Наступні кілька днів подружжя готувало будинок до приїзду гостей, планувало справи. Справді, удача – у найспекотніший час – помічники їдуть.
До кінця відпустки залишалася пара тижнів, але завдяки несподіваним гостям, тепер точно все встигнуть переробити!
Знали б вони, чим обернеться візит рідні, не стали б так метушитися!
Сергій та Марина приїхали на день раніше, ніж обіцяли. Насамперед попросили день на адаптацію, щоб прийти до тями після дороги.
Господарі були не проти. Чому б і ні? Дорога була далека, відпочинок теж потрібний. Цього дня навіть вони відклали справи, – тепер не страшно! Усе встигнуть, адже чотири пари рук — це не дві…
Вони всі пішли на ставок, а ввечері витопили лазню, та посмажили шашлики. Душевно попарилися та поговорили.
Наступного дня Марина вирішила з’їздити в місто, щоб потім уже не відриватися. Вони з Сергієм поїхали в обід, і повернулися тільки надвечір, нарікаючи на спеку і тягнучки.
У Сергія розболілася голова, і весь наступний день він провалявся в тіні, потерпаючи від мігрені. Так минуло три дні, Весь цей час заплановані справи стояли, а Ганна надвечір з ніг валилася від втоми, бо гості допомагати не поспішали, а ось уваги – хотіли!
На Ганні було все – і город, і “спецобслуговування” дорогих гостей, які й насправді були дорогими – адже за цей час вони не витрачали грошей на продукти, а їли з апетитом.
До кінця п’ятого дня Ганна не витримала, і вирішила поговорити з чоловіком:
– Іване, може вже натякнути дорогим гостям, що, коли почав орати, то в сопілку не грати? У мене не вистачає сил на прибирання та готування на всіх! Марина не пропонує допомоги ні в чому.
– Вони тут курорт собі зробити вирішили? Інші домовленості були! Поговори з братом! У нас час іде, відпустка скоро закінчиться, то ми зовсім нічого не встигнемо!
– Завтра поговорю. Я й сам уже втомився їх розважати. Туди звози, це зроби, лазню витопи! І все в наказному тоні, терміново, ніби я й справді обслуговчий персонал для них. – Івану теж порядком набридли нахабні родичі.
Тим часом проживши майже тиждень на дачі, ні Сергій, ні Марина жодного разу не виявили бажання допомогти в будь-чому, хоча бачили, скільки справ впало на господарів.
Щоб усе встигати, господарям доводилося прокидатися вдосвіта, і до пробудження гостей займатися городом.
За той тиждень, поки у них жили гості, подружжя встигло викопати та перебрати картоплю, зібрати яблука, засолити помідори та огірки, прибрати моркву, перець та баклажани.
Марина та Сергій, прокидаючись ближче до обіду, вимагали сніданок і весело дивувалися, як легко та непомітно на дачі справи робляться.
– Братан! Ну ти й базіка! Сам нудив, як тяжко на дачі. А я, як не подивлюся – ви з Анькою вічно сидите, байдикуєте. Хто ж за вас усе робить? Значить, не так це все й складно! – підморгував Іванові гість.
Від таких зауважень нерви хазяїна ледве витримували, щоб не накричати на гостя. Ганна вже з ніг падала від утоми.
Їй доводилося самотужки переробляти зібраний урожай – консервувати, морозити, сушити, а Марина навіть по будинку не пропонувала допомоги!
Подружжя вирішило, що чекати, коли Сергій та його дружина почнуть проявляти ініціативу, марно, у них завжди були причини не працювати – а з урожаєм не домовишся. Кожен овоч має свій термін.
– Вань, давай їх до справ залучати! Ну, не діти вони, повинні розуміти, що не чарівна паличка і не фея за нас все зробила!
– Я ввечері з Мариною кабачками займуся, ікру накрутимо, а ти Сергія собі на допомогу бери! Та й поруш питання про оплату продуктів, хай хоча б частину грошей за м’ясо віддадуть.
– Добре. Так і зробимо. Напевно, поки прямо не скажемо, вони й не почухаються!
Проте, допомоги господарі ділянки не дочекалися
Тільки-но Іван завів серйозну розмову з братом, той навіть домовити йому не дав. Послався на те, що йому вранці зателефонували, і їм терміново треба їхати.
А вони саме збиралися долучитися. Тиждень відпочили й вистачить, настав час і допомагати! Якби вони залишилися ще на тиждень – все переробили б!
– Іване, а що ж ти одразу не сказав, що все терміново треба було? Ми б одразу ввімкнулися, а тепер, бачиш, як склалося… Їхати треба…
– Давайте вже насамкінець сьогодні шашличок зробимо, попаримося, відпочинемо, мені за кермо завтра – я сьогодні так собі працівник, сам розумієш. А завтра нас проведете, і зі свіжими силами все переробите!
– Гаразд, Сергію, вирішимо…
– Ганно, ти нам багато з собою не накладай! Того-сього по парі баночок, – сказав Сергій дружині брата. Вона обімліла від такого нахабства, але промовчала.
Ганна подивилася на Івана з нерозумінням, стосовно того, що зараз їй Сергій говорив. Якби рідня допомагала, не шкода було б і поділитись урожаєм. Але для лінивих і зухвалих нахлібників – у неї нічого не було!
Подружжя порадилося і вирішило, що якщо гостям щось потрібно, то нехай самі цим і займаються. За тиждень можна було вивчити, де дрова для лазні лежать, і де купити м’ясо. Вони зібралися, й поїхали в місто, а гості подумали, що вони поїхали на ринок.
Повернулися господарі пізно, лазня була холодна, шашлики ніхто не жарив, гостей видно не було.
Ганна з Іваном пройшли у свою кімнату, і лягли спати. Ганна прокинулася рано, поставила чай, незабаром і чоловік підвівся. Вони саме планували день, коли на кухні з’явився невдоволений брат із дружиною. У руках він тримав спортивну сумку.
– Доброго ранку! Ми вас учора так і не дочекалися! Сталося що? Виїхали й не повернулися. Залишили нас і без вечері, і без лазні! Навіть незручно якось за вас, могли б хоча б попередити, що будете пізно.
– Ми ж могли й учора поїхати, заради вас лишилися. Останній вечір разом провести, поговорити, а вийшло, що даремно лишилися! Не потрібне було вам наше спілкування!
– Гаразд, поїхали ми. Ганно, де те, що взяти можна? Я б ще вчора завантажив, але льох у вас закритий був. Давайте швидше, бо поспішаємо вже, – промовив швидко Сергій, і вийшов із кухні.
У Ганни від почутого дар мови пропав:
– Іване, ти братові поясни, що ніхто нічого йому не дасть!
Іван зітхнув, вийшов із-за столу, і пішов надвір поговорити з Сергієм. Не минуло й кількох хвилин, як до Ганни почали долинати обурені голоси Сергія та Марини:
– У сенсі? Та гаразд? Значить, ми спеціально машиною їхали, бензин палили, відпустку свою виділили, щоб рідню провідати, а вам двох банок помідор шкода?
– Бачив я, Анька твоя, банок двадцять у льох знесла, й огірків стільки ж! Ох і рідня у мене! Будь-яке я в житті бачив, але такого не зустрічав! Чуєш, господиня, що твій чоловік надумав? Ти такої ж думки?
Ганна вийшла з кухні, подивилася на Сергія, що стояв біля відкритого багажника, на Марину, яка сиділа, підібгавши губи на передньому сидінні.
– Вань, та допоможи ти йому багажник зачинити, та хай їдуть, у нас справ повно! До речі, Сергію, а гроші за продукти, за м’ясо, за пінне, ти віддати не хочеш?
– Я? Гроші? Та де це бачено, щоб із гостей гроші за харчі брали? Ну, ви даєте! Ну, нахабні! Чи не боїтеся від жадібності своїми заготівлями подавитися взимку? – Сергій зачинив багажник, відштовхнув брата, сів за кермо і, не сказавши ні слова, виїхав із двору.
Ганна прибралася в будинку, а ввечері вони з Іваном затопили лазню і сидячи на ґанку, та попиваючи ароматний чай, зі сміхом згадували минулий тиждень:
– Вань, а ми ж з тобою самі винні! Ніхто нас не змушував їм потурати, та всі справи за їхньою спиною робити.
– Треба було з першого дня наполягти на допомозі. А не погодилися б, одразу попросити виїхати, а може б і не довелося просити!
– Так, хоча б не витратилися так! Тактовні ми з тобою, надто виховані, нічого — наукою буде. Мені вже Гришка зателефонував, каже, що йому Сергій на нас поскаржився.
– Сергій, виявляється, вже двічі у Гриші був! Йому свого часу духу не вистачило цю зухвалу парочку виставити.
– Він їм і багажник забив, аби поїхали! Так вони наступного року знову з’явилися, і він знову змовчав. А нас із тобою похвалив! Сказав, що тепер і він сміливішим буде! – посміхнувся чоловік, відпиваючи ароматний напій з варенням, яке пару днів тому зварила дружина.
– А що ж Грицько раніше таких подробиць не розповідав?! Ми б у цю ситуацію не потрапили!
– Виховання не таке. Рідня ж! Хто буде сміття із хати виносити?
– Ну що ж, досвід – найкращий учитель! Бере, щоправда, дорого, – зітхнула Ганна.
– Зате пояснює зрозуміло! – засміявся Іван, обіймаючи дружину…