Господи, – Олег закотив очі і відставив чашку, – ти знову зі своїми юридичними заморочками! Мама ж ясно сказала – «дарую». – Слова, Олеже, до справи не пришиєш, – терпляче заперечила Марта. – Подзвони мамі та уточни статус цих грошей

Весілля Марти та Олега вдалося на славу. Палац одруження сяяв кришталевими люстрами, молода пара виглядала так, ніби зійшла з обкладинки глянсового журналу, а обручками обмінялися під урочисті акорди маршу Мендельсона.

Фотографії в найзнаковіших місцях міста: від історичного мосту до набережної, де вітер грайливо тріпав фату нареченої.

Але головне дійство розгорнулося ввечері – у банкетному залі ресторану «Панорама», де сімдесят гостей зібралися, щоб засвідчити народження нової родини.

Столи ломилися від вишукувань, тости змінювалися вітаннями, а подарунки нагромаджувалися на окремому столику, прикрашеному білими трояндами.

І ось, коли градус веселощів досяг апогею, слово взяла Ольга Сергіївна – мати нареченого. Жінка елегантна, з ідеальною укладкою та владним поглядом, вона підійняла келих.

– Дорогі мої Олег та Марта! – голос її звучав урочисто. – Я вітаю вас від щирого серця і хочу, щоб ваша сім’я відразу почала жити в гідних умовах.

– У мене, на жаль, немає зайвої квартири, але я дарую вам мільйон гривень! Нехай він стане вашим першим внеском за власну квартиру!

Зал вибухнув оплесками. Марта та Олег, сяючі, піднялися, щоб подякувати матері нареченого. Марта навіть розплакалася, а Олег стиснув її руку під столом.

– Яка щедрість! – шепотіла сусідка ліворуч.

– Оце мати! – підтакував хтось праворуч.

Банкет тривав до півночі.

Через два дні Марта стояла на кухні їхньої орендованої квартири і заварювала каву. Олег читав новини у телефоні.

– Коханий, – почала Марта, ставлячи перед ним чашку, – а як твоя мама оформила свій подарунок?

Олег відірвався від екрану і дивився на дружину зі щирим подивом:

– У якому сенсі, як оформила?

– Ну, – Марта сіла навпроти і склала руки на столі, – це подарунок нам з тобою, чи тобі? Чи, можливо, це позика? Тоді, на яких умовах? Відсотки є?

– Господи, – Олег закотив очі і відставив чашку, – ти знову зі своїми юридичними заморочками! Мама ж ясно сказала – «дарую».

– Слова, Олеже, до справи не пришиєш, – терпляче заперечила Марта. – Подзвони мамі та уточни статус цих грошей.

– Статус! – пирхнув він. – Мама таких слів взагалі не знає. Давай сходимо до неї разом, нехай скаже тобі ще раз, що це подарунок. Влаштує тебе?

Марта задумливо провела пальцем по обідку чашки.

– Добре. Але краще, якщо вона оформить це через нотаріуса.

– Навіщо? – у голосі Олега залунало роздратування. – Ти їй не довіряєш?

– Я довіряю життю, – спокійно відповіла Марта. – А життя – штука непередбачувана. Нотаріальне оформлення виключить будь-які питання у майбутньому. І проблем не буде. Ні в кого з нас.

Олег зітхнув, але сперечатися не став. Зрештою дружина була хоч і початківцем, але юристом, і він давно звик, що вона все прораховує на три кроки вперед.

Ольга Сергіївна зустріла молодят у своїй затишній квартирі, що пахне ваніллю та дорогим парфумом. На столі вже димився чайник, а тарілка з домашнім печивом стояла напоготові. Проте, коли Марта озвучила прохання про нотаріуса, обличчя свекрухи витяглося.

– Навіщо нам нотаріус? – Перепитала вона, поправляючи брошку на комірі блузки. – Я ж сказала – дарую. Вже перевела гроші на рахунок Олега.

– На весіллі ви сказали, що даруєте нам, – м’яко, але наполегливо нагадала Марта. – А переказали на рахунок сина. Розумієте, вже виникли різбіжності: це наші спільні гроші, чи тільки його?

– Ой, Марто, ну ти надто все ускладнюєш, – відмахнулась Ольга Сергіївна.

– Якщо ви оформите подарунок через нотаріуса, – продовжила Марта, не дозволивши себе перервати, – це буде не просто слово. Це є офіційний документ. І тоді ні в кого не виникне спокуси переглянути умови.

Ольга Сергіївна примружилася. Секунду вона розглядала невістку з виразом, який важко було назвати теплим. Але потім жінка зітхнула, підібгала губи і кивнула.

– Добре. Якщо тобі так спокійніше, я оформлю дарчу.

За три дні нотаріус затвердив документ. Ольга Сергіївна офіційно подарувала мільйон гривень своєму синові Олегу.

Ірина, подруга Марти, також була юристом – вони навчалися разом. Але Іра працювала у редакції юридичного журналу. Почувши цю історію, вона скептично посміхнулася:

– Дивна ти, Марто, – Ірина помішувала цукор у чашці, дивлячись на подругу з легким осудом. – Якби свекруха оформила дар без нотаріуса, гроші вважалися б вашими спільними.

– А тепер, якщо ви з Олегом раптом ділитимете квартиру – не дай бог, звичайно, – він цей мільйон собі забере. Це ж чистий збиток для тебе!

Марта посміхнулася, відкушуючи шматочок круасану.

– Та й хай забирає. Це краще, ніж потім вислуховувати від свекрухи, що вона має право на частину нашої квартири. Тому що вона вклала в неї свої кревні.

– Не зрозуміла, – насупилась Ірина.

– Зараз поясню, – Марта відкинулася на спинку стільця і ​​заговорила з виглядом лектора. – Ти знаєш, що мій шеф спеціалізується на шлюборозлучних процесах та розподілі майна. Так ось, серед справ було два цікаві випадки.

– Яких?

– Перший випадок: батьки нареченого на весіллі оголосили, що дарують парі велику суму. Молоді зраділи, внесли гроші, як перший внесок за іпотеку. А потім почалося.

– Мати нареченого заявила, що квартира має знаходитися виключно поряд із її будинком. Щоб вона могла приходити до них, – Марта насмішкувато підняла брову.

– Вона приходила. Кожен. Божий. День! Вчила невістку життя, переставляла меблі, розбирала речі у шафах, критикувала вечері.

– Коли за два роки невістка не витримала, і сім’я вирішила переїхати в інший район, свекруха вимагала повернути гроші. І не просто повернути – із відсотками!

– І що? – ахнула Ірина.

– Судилися, – Марта знизала плечима. – Довелося запрошувати до суду свідків із того самого весілля. Гостей, які підтвердили, що то був подарунок, а не кредит.

– А другий випадок?

– Другий майже такий самий, – Марта відпила каву. – Батьки чоловіка подарували півтора мільйони. Але потім вимагали… частку у тій квартирі. Мовляв, якщо ми вклали гроші, то маємо право на метри.

– Теж суд, також свідки, нерви, скандали. – Вона зітхнула. – Тож я за впевненість. Дарує Ольга Сергіївна мільйон Олегу – хай так і буде записано.

– Тоді вона з нас його назад не вимагатиме. І не диктуватиме, яку квартиру нам купувати, в якому районі та з яким ремонтом. І ключі від нашої квартири не попросить.

– Нічого собі, – сказала Ірина. – А як твої батьки?

– А мої батьки, між іншим, подарували нам п’ятсот тисяч, – усміхнулась Марта. – І вже оформили, як подарунок мені. На купівлю квартири. Так що я теж у долі.

Ірина похитала головою, в очах затанцювало захоплення:

– Завбачлива ти, Марто. Мені б таке й на думку не спало. А Олег як до цього поставився?

– Спершу не зрозумів. Сказав, що я панікую, що мама в нього чудова і ніколи б так не вчинила, – Марта посміхнулася.

– А коли я йому всі ці випадки розповіла – з усіма подробицями, судовими позовами та розбитими долями, – задумався. Зрештою сказав: «Добре, що в мене дружина – юрист. Усі інтереси сім’ї врахує, нічого не пропустить».

– І ти  показала йому судові справи, так? – Здивувалася Ірина.

– А що мені приховувати? – Марта знизала плечима. – Він мав зрозуміти, чому я наполягаю. І він зрозумів. Ми обоє хочемо захистити наш шлюб від підводного каміння.

– Чесність і ясність у грошах – це те, що рятує стосунки. Коли все «на березі» обговорено, менше приводів для образ.

Ірина відкинулася на спинку стільця і ​​задумливо подивилася у вікно, де перехожі поспішали у своїх справах.

– Так, – видихнула вона нарешті. – Ти маєш рацію, треба знати закони. І не соромитися домовлятися заздалегідь. А то, як часто буває: всі посміхаються, підносять тости за кохання, а потім починається…

– А потім починається адвокатська практика, – засміялася Марта. – Приходь до нас на стажування, навчу.

– Дякую, – подруга теж засміялася. – Я запам’ятаю цей твій урок.

Вони допили каву, і Марта глянула на годинник.

– Мені час. Ми домовилися сьогодні ввечері подивитись кілька квартир. Тож на мене Олег чекає.

– І де шукаєте?

– Скрізь, – усміхнулася Марта. – Але головне – ми вибиратимемо самі. Без підказок. Це ж наш дім, наше життя. І ключі від нього будуть лише у нас.

Вона підійнялася і додала:

– А свекруха нехай приходить у гості. Щонеділі. Як належить.

Ірина тільки захоплено похитала головою їй услід, думаючи про те, що в цьому світі так і має бути все прозоро, чесно і без сюрпризів. Як у хорошій угоді…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!