Кирило одружився у двадцять чотири роки. Дружині, Тетяні, було двадцять два. Вона була єдиною та пізньою дитиною в сім’ї професора та вчительки. Якось відразу з’явилися хлопчаки погодки, трохи згодом – дочка.
Теща пішла на пенсію та зайнялася онуками.
У Кирила з нею були дивні стосунки, він називав її тільки на ім’я та по батькові: Наталія Антонівна, вона відповідала стримано-холодним «ви», називаючи його завжди повним ім’ям.
Начебто й не сварилися, але в її присутності Кирилу було холодно та незатишно. Втім, треба віддати належне, теща ніколи не з’ясовувала стосунки, розмовляла з ним підкреслено шанобливо, а в його стосунках із дружиною тримала твердий нейтралітет.
Місяць тому фірма, в якій Кирило працював, збанкрутувала, його звільнили. За вечерею Тетяна упустила:
– На пенсію мами та мою зарплату довго не протягнемо, Кіро. Шукай роботу.
Легко сказати – шукай роботу! Тридцять днів він оббивав пороги, і ні чорта!
З досади Кирило копнув банку з-під пінного, що підвернулася. Слава Богу, теща поки що мовчить, але погляди кидає багатозначні.
Перед весіллям він випадково підслухав розмову між матір’ю та донькою:
– Таню, ти впевнена, що це та людина, з якою ти хочеш прожити все своє життя?
– Мамо, ну, звичайно!
– На мою думку, ти не усвідомлюєш всієї відповідальності. Був би живий батько…
– Мамо, ну, годі! Ми кохаємо одне одного і все буде добре!
– А діти підуть? Чи зуміє забезпечити?
– Зуміє, мамо!
– Ще не пізно зупинитись, Таню, подумати. Його сім’я…
– Мамо, я люблю його!
– Ох, дивись, не довелося б лікті кусати!
– Настав час кусати, – Кирило сумно посміхнувся. Теща, як у воду дивилася!
Додому йти не хотілося. Йому здавалося, що дружина втішає його вдавано, кажучи:
– Ну, нічого, завтра все вийде!
Її мати зітхає і мовчить засуджено, а діти з усмішкою запитують:
– Тату, знайшов роботу?
Слухати та бачити це вкотре просто неможливо!
Він прогулявся набережною, посидів на лавці у сквері й, ближче до ночі, поїхав на дачу, де жила його родина з травня до осені. На дачі горіло одне віконце, у спальні Наталії Антонівни.
Крадучись, він пробирався по доріжці. Здригнулася фіранка, Кирило сів, потрапивши п’ятою точкою прямо на пеньок.
Теща визирнула:
– Щось Кирила довго немає. Ти дзвонила, Таня?
– Так, мамо, абонент недоступний. Мабуть, знову не знайшов роботи, от і бовтається десь.
Голос тещі був крижаним:
– Таню, не смій у такому тоні говорити про батька своїх дітей!
– Ой, мамо, ну що ти, справді? Просто мені здається, що Кирило дурня валяє і роботу зовсім не шукає. Вже місяць, як удома сидить на моїй шиї!
Вперше за шість років Кирило почув, як теща голосно стукнула по столу кулаком і підвищила голос.
– Не смій! Не смій так казати про чоловіка! Ти що обіцяла, коли одружувалася? …і у недузі та в прикрощі! …бути поряд і підтримувати!
Дружина забурмотіла скоромовкою:
– Мамуль, вибач. Ти тільки не хвилюйся, гаразд? Просто вимоталася я, втомилася. Вибач, рідна.
– Гаразд, йди спати, – Наталя Антонівна втомлено махнула рукою.
Світло згасло. Теща пройшлася по кімнаті туди-сюди, відсунула фіранку, вдивляючись у темряву і раптом, піднявши очі до неба, перехрестилася.
– Господи, Всемилостивий і Милосердний, спаси та збережи батька моїх онуків, чоловіка моєї дочки! Не дай, Господи, втратити йому віру в себе! Допоможи йому, Господи, синочку моєму!
Вона шепотіла і хрестилася, а по обличчю котилися сльози.
У Кирила в грудях зростала грудка жару. Ніхто ніколи не молився за нього! Ні мати, черства, навіть сувора жінка, яка присвятила себе роботі в обкомі, ні батько – його Кирило погано пам’ятав, він зник з його життя, коли йому було років п’ять.
Він виріс у яслах і в дитячому садку, потім школа та група подовженого дня. Вступивши в інститут, він одразу ж влаштувався на роботу – мати не терпіла дармоїдство, до того ж вважала, що Кір цілком може забезпечити себе сам.
Жар розливався, піднімаючись усе вище і вище, заповнюючи всі нутрощі та вириваючись назовні непроханими скупими сльозами.
Він згадав, як вранці теща вставала раніше за всіх і пекла пироги, які він любив, варила смачні борщі, а пельмені та вареники у її виконанні були просто дивом.
Вона доглядала дітей, прибиралася в будинку, щось садила на грядках, варила варення, заготовляла на зиму чудові хрусткі огірочки та капусту, якісь ще соління.
Чому він ніколи цим не цікавився? Чому жодного разу не похвалив? Вони з Тетяною просто працювали та народ жували дітей, і вважали, що так і треба. Чи він так вважав?
Згадалося, як одного разу вони всією сім’єю дивилися по телевізору передачу про Австралію і Наталія Антонівна сказала, що все життя мріяла побувати на цьому загадковому континенті. А він посміявся, що там надто жарко, і пані в крижаному панцирі не пропустять.
Кирило ще довго сидів під вікном, обхопивши руками голову.
Вранці він разом із дружиною спустився до сніданку на веранду, окинув стіл поглядом – пироги, варення, чай, молоко. Діти з посмішками на обличчях і радістю в очах. Він підвів очі й ніжно сказав:
– Доброго ранку, мамо!
Теща здригнулася і, трохи повільно, відповіла:
– Доброго ранку, Кирюша!
Через два тижні Кирило знайшов роботу, а через рік відправив Наталю Антонівну на відпочинок в Австралію, попри її бурхливий опір.
Чи молитви тещі допомогли, чи зорі так зійшлися…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
