Кирил одружився у двадцять чотири роки. Дружині, Тетяні, було двадцять два. Вона була єдиною та пізньою дитиною у родині професора та вчительки.
Якось відразу з’явилися на світ хлопчики-погодки, трохи пізніше дочка.
Теща пішла на пенсію і зайнялася онуками.
У Кирила з нею були дивні стосунки, він називав її тільки на ім’я по батькові: Наталя Антонівна, вона відповідала стримано-холодним «ви», називаючи його завжди повним ім’ям.
Начебто і не сварилися, але в її присутності Кирилу було холодно і незатишно. Втім, треба віддати належне, теща ніколи не з’ясовувала стосунки, розмовляла з ним підкреслено шанобливо, а в його стосунках із дружиною тримала твердий нейтралітет.
Місяць тому фірма, в якій Кирило працював, збанкрутувала, його звільнили. За вечерею Тетяна упустила:
– На пенсію мами й мою зарплату довго не протягнемо, Кирило. Шукай роботу.
Легко сказати – шукай роботу! Тридцять днів він оббиває пороги, і ні чого!
З досади Кирило тицьнув банку з-під пінного. Слава Богу, теща мовчить поки що, але погляди кидає багатозначні.
Перед весіллям він випадково підслухав розмову між матір’ю та донькою.
– Таню, ти впевнена, що це та людина, з якою ти хочеш прожити все своє життя?
– Мамо, ну, звичайно!
– На мою думку, ти не усвідомлюєш всієї відповідальності. Був би живий батько…
– Мамо, ну, годі! Ми кохаємо одне одного і все буде добре!
– А діти підуть? Чи зуміє він забезпечити?
– Зуміє, мамо!
– Ще не пізно зупинитись, Таня, подумати. Його сім’я…
– Мамо, я кохаю його!
– Ох, дивись, щоб не довелося б лікті кусати!
“Настала пора кусати”, – Кирило невесело посміхнувся. Теща, як у воду дивилася!
Додому йти не хотілося. Йому здавалося, що дружина втішає його вдавано, кажучи:
“Ну, нічого, завтра все вийде!”
Її мати зітхає і мовчить осудливо, а діти з усмішкою запитують:
“Тату, знайшов роботу?”
Слухати й бачити це в черговий раз просто неможливо!
Він прогулявся набережною, посидів на лавці в сквері та, ближче до ночі, поїхав на дачу, де жила його родина з травня до осені. На дачі горіло одне віконце, в спальні Наталії Антонівни.
Крадучись, він пробирався по доріжці. Здригнулася фіранка, Кирило присів, потрапивши п’ятою точкою прямо на пеньок.
Теща виглянула:
– Щось Кирила довго немає. Ти дзвонила, Таня?
– Так, мамо, абонент не доступний. Напевно, знову не знайшов роботу, от і бовтається десь.
Голос тещі вкрився льодом:
– Таню, не смій у такому тоні говорити про батька своїх дітей!
– Ой, мамо, ну, що ти, знову? Просто мені здається, що Кирило дурня валяє, і роботу зовсім не шукає. Вже місяць, як удома сидить на моїй шиї!
Вперше за шість років Кирило почув, як теща голосно стукнула по столу кулаком і підвищила голос.
– Не смій! Не смій так говорити про чоловіка! Ти що обіцяла, коли заміж йшла? …і у хвороби й в біді! …бути поруч і підтримувати!
Дружина забурмотіла скоромовкою:
– Мамусю, вибач. Ти тільки не хвилюйся, гаразд? Просто вимоталася я, втомилася. Пробач, рідна.
– Гаразд, іди спати, – Наталя Антонівна втомлено махнула рукою.
Світло згасло. Теща пройшлася по кімнаті туди-сюди, відсунула фіранку, вдивляючись у темряву й раптом, піднявши очі до неба, перехрестилася.
– Господи, Всемилостивий і Милосердний, спаси та збережи батька онуків моїх, чоловіка моєї дочки! Не дай, Господи, втратити йому віру в себе! Допоможи йому, Господи, синочку моєму!
Вона шепотіла і хрестилася, а по обличчю котилися сльози.
У Кирила в грудях ріс щемило. Ніхто і ніколи не молився за нього! Ні мати, строга, навіть сувора жінка, яка присвятила всю себе роботі, ні батько – його Кирило погано пам’ятав, він зник з його життя, коли йому було років п’ять.
Він виріс у яслах і в дитячому садку, потім школа і продовження.
Вступивши в інститут, він відразу ж влаштувався на роботу – мати не терпіла марнотратство, до того ж вважала, що Кирило цілком може забезпечити себе сам.
Щемило так, що назовні виривалися непрошені скромні сльози. Він згадав, як вранці теща вставала раніше за всіх і пекла пироги, які він любив, варила смачні борщі, а пельмені та вареники у її виконанні були просто дивом.
Вона доглядала дітей, прибиралася в будинку, щось садила на грядках, варила варення, заготовляла на зиму чудові хрусткі огірочки та капусту, якісь ще соління ….
Чому він ніколи цим не цікавився? Чому жодного разу не похвалив? Вони з Тетяною просто працювали та народжували дітей, і вважали, що так і треба.
Він так вважав. Згадалося, як одного разу, вони всією сім’єю дивилися по телевізору передачу про Австрію і, Наталя Антонівна упустила, що все життя мріяла побувати десь закордоном.
А він сміявся, що вона мови не знає, і пані з крижаним виразом обличчя не пропустять.
Кирило ще довго сидів під вікном, обхопивши руками голову.
Вранці він разом із дружиною спустився до сніданку на веранду, окинув стіл поглядом – пироги, варення, чай, молоко. Діти, з усмішками на обличчях і радістю в очах.
Він підвів очі й ніжно сказав:
– Доброго ранку, мамо!
Теща здригнулася і, трохи повільно, відповіла:
– Доброго ранку, Кирюша!
Через два тижні Кирило знайшов роботу, а через рік відправив Наталю Антонівну на відпочинок в тур по Європі, попри її бурхливий опір.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
