«Ставлення до онуків у мене нейтральне. Я ніколи не торкалася цієї теми в розмові з дітьми, бо вважаю це неетичною. Кожен будує своє життя так, як йому це хочеться», — переконана Ганна Василівна. Жінка, яка має двох дорослих дітей із сім’ями, ніколи не повчала їх життю.
Ганна Василівна нещодавно відзначила свій ювілей. Зазвичай вона їздить на свій день народження за кордон, а цього разу поїздка не іна часі. Багато коштів, вже літня жінка, відправила на ЗСУ та друзям, що волонтерять.
На свято не лишилося, але це не проблема. Цьогоріч Ганна Василівна покликала близьких друзів та родичів до себе додому.
Ганна Василівна за своє життя встигла виховати двох дітей, досягти керівної посади та щасливо прожити 30 років у шлюбі до цього дня. Жінка має квартиру в місті, але жінка жити за містом у своєму двоповерховому будинку.
Сімейного бюджету вистачає їм із чоловіком на будь-які забаганки, ось минулого року закінчили ремонт будинку за допомогою професійного дизайнера інтер’єру.
«На цей раз я вирішила зібрати всіх за одним столом. Прийшли мої подруги, син із дружиною та дочкою та моя молодша дочка з чоловіком. Тим паче ми нарешті завершили ремонт у будинку, тож це був ще один добрий привід усім зустрітися у нас.
Я заздалегідь попередила, щоб мені нічого не дарували. Але усі все одно прийшли з конвертами, квітами, а невістка взагалі здивувала: подарувала метровий портрет онуки.
Моя молодша дочка одружилася 2 роки тому. Вона характером уся в мене вдалася — кар’єристка. Дітей не планує, і я її розумію. Сама не хотіла рано ставати матір’ю, але всього в житті не передбачиш. А син старший одружився 5 років тому. З невісткою у мене не дуже добрі стосунки.
Коли вона вийшла заміж за мого сина, то вирішила, що ми з чоловіком допомагатимемо їм матеріально. Так, ми забезпечені, але все життя досягали всього своїми силами. З чого раптом допомагати дорослим самостійним людям?
І коли невістка просила допомогти купити житло для них, я відмовила. На той момент Катя була при надії і сказала, що якщо я не допомагаю, то не побачу більше внучку. Я не дуже засмутилася.
Ми якийсь час не спілкувалися, а коли дитина народилася, Катя почала надсилати мені фотографії немовляти. Мабуть, вирішила, що не треба лаятись із забезпеченою свекрухою.
У гості ми з Мишком до них заходили, завжди дарували дитині дорогі подарунки. Але коли заходила мова про те, щоб посидіти з онукою, я відмовляла. Своїх дітей я вже виростила.
Алю Катя чомусь не віддала до дитячого садка — скрізь бере з собою дитину. На мій день народження мені подарували портрет онуки від її імені. Це малюнок у блискучій рамі, Катерина подивилася на стіну у передпокої і сказала, що там портрет чудово впишеться. Я подякувала за подарунок, і ми сіли за стіл.
Коли за два тижні син із невісткою зайшли до мене в гості, Катя запитала, де її подарунок. Я відповіла, що віддала кругленьку суму за роботу дизайнера не для того, щоб вносити дисонанс в ідеальний інтер’єр якоюсь картиною.
Катя образилася, а я себе винною зовсім не вважаю. Просила ж: жодних подарунків не треба. Я так говорю щороку, щоб потім не було таких неприємних ситуацій.
Це мій дім, і тут хочу робити все по-своєму. Я ж не говорю, які шпалери клеїти дітям у спальні, не раджу їм меблі. Адже це все дуже індивідуальне, усім різне до смаку. Хіба ні?
Жити за своїми правилами не так вже й легко. Людям не подобається, коли з ними прямолінійно спілкуються або не приймають їхню точку зору. Потрібно мати стрижень, щоб відстояти свій світогляд, щоб насолоджуватися кожною миттю життя.
І іноді люди втрачають друзів та навіть близьких, бо не звикли йти на компроміс. Ганна Василівна – одна з небагатьох, хто чесний із собою та з іншими людьми. А як би ти вчинила на її місці?
