Зима в розпалі, за вікном сіре низьке небо, з якого сиплеться дрібна снігова крихта. Валентина мерзлякувато зіщулилась і відійшла від вікна, відгородилася від усього світу завіскою.
У квартирі похмуро, але світло вмикати не стала. На що дивитися? Квартиру вона знає, як свої п’ять пальців, знає кожну цятку на шпалерах, кожну подряпину на меблях. Валентина сіла на диван і відразу встала, та нервово заходила по кімнаті.
Дочка пішла вчора ввечері з подругою гуляти й досі не повернулася. Телефонувати неможливо, телефон вимкнено. Вранці Валентина зателефонувала та відпросилася з роботи, пославшись на високий тиск.
В іншій ситуації вона б випила пігулки та пішла на роботу, а сьогодні треба шукати Віку. Обдзвонювала лікарні та мор ги, але дівчат з прикметами Віки не надходило.
Та й прикмет жодних особливих нема. Середнього зросту, струнка, русяве волосся, зелені очі, ніс із горбинкою. Ні шрамів, ні татуювань, ні пірсингу. Значить, жива та здорова.
У поліції пояснили, що не минуло ще три доби, не шукатимуть.
– Повнолітня, із хлопцем загуляла. Нагуляється, сама повернеться.
Вночі трохи вдалося поспати. Вмовила себе, що дочка залишилася ночувати у подруги. Так вже було. Тільки Віка раніше завжди дзвонила, попереджала. Телефон подруги також вимкнено.
Чоловіку Валентина нічого не сказала. Вчора прийшов із роботи знову під мухою, поїв і завалився спати.
Вранці встав похмурий і злий після вчорашнього, не спитав ні про що, не поцікавився, де дочка. Допомоги від нього все одно ніякої.
Від різкого дзвінка Валентина здригнулася і кинулась до дверей. Нарешті! Але на порозі стояла Ніна, мати Насті, подруги доньки, така ж розгублена і заплакана, як і вона.
Мить жінки дивилися одна на одну, як у дзеркало.
– Твоєї Віки теж немає вдома? Дзвонила? – Входячи, запитала Ніна.
– Ні. Телефон у неї вимкнено.
– А мені надіслали повідомлення із чужого номера. Може, шахраї? Ось подивися. – Ніна простягла Валентині телефон.
«Твоя дочка та її подруга винні нам по двісті п’ятдесят тисяч. Завтра повідомлю, куди принести. До поліції звернешся, доньку не побачиш». Коротко та ясно. Літери стрибали перед очима, руки тряслися. Валентина тричі перечитала повідомлення.
– Двісті п’ятдесят тисяч, п’ятсот з обох! Я не маю таких грошей. Тисяч сто відкладено про всяк випадок, – повертаючи телефон, сказала Валентина. – У поліцію треба йти.
– Яка поліція? А якщо кінчать їх? Кинуть у якомусь занедбаному будинку чи підвалі, замерзнуть вони там. Це в кіно поліція спритна!
– Не шукатимуть вони нікого. Ми з тобою не відомі, не представники влади. Самим треба рятувати дівчат. Ходімо до мене, удвох легше.
– Так, звичайно, ходімо, – Валентина почала одягатися, сунула руку в один рукав пальта і завмерла, згадавши щось. Вона повернулася до кімнати. Пальто висіло за її спиною, як зламане крило.
Повернулася вона із грошима.
– Записку написала про всяк випадок, раптом Віка прийде. Як ти думаєш, що могли наробити наші дівчата? Куди збиралися йти, твоя не казала?
– Ні. Думаю, влипли кудись. Може, їх викрали через гроші. Настя говорила, що минулого вихідного з хлопцями в клубі познайомилися, а що до чого не сказала.
Валентина розуміла, що Ніна має рацію, трапилося щось жахливе, просто так таку суму не вимагають, але відмовлялася вірити, бо все ще сподівалася, що це чийсь дурний жарт.
Дихати стало важко, удари серця пульсували в голові, а ноги стали пластиліновими, не тримали. Валентина осіла на пуф у передпокої.
Ніна збігала на кухню, принесла води, простягла склянку Валентині.
– Пий. А я піду, подзвоню, якщо що.
– Ні, я з тобою! – Валентина зробила глибокий вдих і піднялася, через силу одяглася. – Одна я збожеволію.
Удвох справді полегшало, хоч можна поговорити, поділитися сумнівами, болем. Дві нещасні жінки, об’єднані одним горем, сиділи та чекали, здригалися від будь-якого галасу.
Валентина наполягала на зверненні до поліції, а Ніна була категорично проти. Години бігли, а їм ніхто не дзвонив…
Валентина з Ніною мешкали в одному дворі, у сусідніх будинках. Ніколи раніше не спілкувалися, познайомилися, коли гуляли з візками, в яких посапували їхні маленькі доньки.
Настя з Вікою народ илися з різницею у два місяці. Дівчатка підросли й разом пішли до садка, потім до школи, дружили все своє життя.
Після школи Віка вступила в університет. Настя вчилася гірше, тож пішла в технікум. Попри це вони продовжували дружити.
Останнім часом дівчата зачастили у вихідні до клубу. Заводила була Настя. Що дорослим дівчатам треба? Хлопці та музика з танцями. Валентині це не подобалося, а як заборонити?
Марно, не втримаєш вісімнадцятирічної дочки на прив’язі. Віка завжди була домашньою та слухняною дівчинкою, а останнім часом почала грубити, відмахуватись від застережень матері.
– Досить, мамо! Що зі мною станеться? Там повно народу. А що, вдома сидіти?
Поверталася Віка пізно. Валентина не спала, чекала і з полегшенням видихала, коли та приходила додому. Від дочки пахло хмелем та тютюном.
– Так ми на двох один коктейль випили. Я не палю. Як ти взагалі могла таке про мене подумати? Просто в клубі всі димлять, от одяг і просочився, – відмахувалася дочка.
Потай Валентина перевіряла кишені та сумочку доньки, тютюну й справді не знаходила. Серце ж не обдуриш, відчувало воно лихо, та Валентина не поспішала бити на сполох, а дарма…
– А чому бандити мені не подзвонили? – Знов захвилювалася Валентина. – Ти чоловікові сказала?
– Ні, толку від нього ніякого. Скаже, сама кашу заварила, сама хай і висьорбує. Хотів, щоб Настя пішла працювати після школи. Може, він і мав рацію.
– Хоч дізналася б, як гроші дістаються, – зітхнула Ніна. – Може, Настя переконала викрадачів, що у нас із чоловіком гроші є. Ми на відпустку потихеньку відкладали. Не гадатимемо, дочекаємося дзвінка чи повідомлення.
– І я не сказала. Самі дівчат виручати будемо, якщо на наших мужиків не можна покластися. Один бухає, другий… – Валентина махнула рукою. – Гаразд, неси гроші, порахуємо, скільки не вистачає, – скомандувала вона.
Ніна принесла з іншої кімнати майже триста тисяч.
– Одну, вважай, викупили. Де решту братимемо?
Подруги пройшли поверхами й зібрали потрібну суму. Час минав, а ніхто не дзвонив і не писав. Ніна з рук телефону не випускала. Жінки вже втратили терпіння. Валентина все вмовляла викликати поліцію.
– А якщо гірше дівчаткам зробимо? – упиралася Ніна.
О четвертій годині на телефон Ніни надійшло повідомлення. Викрадачі написали, що чекають гроші за годину на розі двох вулиць у центрі міста. Пригрозили, що якщо звернеться до поліції, доньку живу не побачить.
– А про мою чому не написали? – сполошилася Валентина. – Ходімо разом. Гроші загорни в папір і поклади у пакет.
Ішли вони вулицею пліч-о-пліч. Коли дійшли до перехрестя, зовсім стемніло. Пішоходів було замало, на двох жінок ніхто не звертав уваги.
Машини проїжджали повз, припаркуватися ніде, всі місця вздовж тротуарів уже зайняті. Час тягнувся нестерпно повільно. Підморожувало. Валентина пританцьовувала на місці від холоду та нетерпіння.
– Як ти вважаєш, чому вони призначили зустріч у центрі міста? – Запитала Ніна.
– А де треба було? У людному місці на нас ніхто не звертає уваги, стоїмо, чекаємо на когось. А в безлюдному провулку це викликало б підозру. У центрі викрадачам загубитися простіше.
І все-таки вони проґавили викрадачів.
– Гроші де? – Як з-під землі поряд з Ніною виник довгий сутулий хлопець. Обличчя тонуло в глибині низько насунутого каптура. Хлопець вирвав у Ніни з рук пакет і зник за рогом будівлі.
– А як же… – запізно скрикнула Ніна, а Валентина побігла за ним. Але хлопця вже й слід застиг.
– Казала, треба було поліцію викликати, – дорікнула Валентина. – Де тепер дівчат шукати?
Нерви в обох від напруження ледь не гули, як електричні дроти.
– Мамо! – Валентина різко обернулася і побачила Віку.
– Господи, – видихнула вона і кинулася їй назустріч. А до Ніни вже поспішала Настя, плачучи в голос.
– З тобою нічого не зробили? – Валентина відсторонилася, оглянула дочку.
– Ні, мамо, все добре.
Вдома Віка розповіла, що минулого разу у клубі вони з Настею познайомились із двома хлопцями. Домовилися за тиждень зустрітися знову, хлопці пообіцяли сюрприз влаштувати.
– Спочатку все було добре. Потім ми пішли із клубу. Хлопці пішли нас проводжати. Було холодно, вони запропонували погрітись у під’їзді. Мені не сподобалося, що вони відчинили кодовий замок.
– Я вмовляла Настю не ходити, але вона вперлася, як баран, почала кричати, що хоче сюрприз. Хлопці завели нас у під’їзд якогось будинку і вштовхнули в підвал, відібрали телефони, сказали, що якщо будемо кричати, їм доведеться нас заспокоїти навіки…
– Я сказала, що мій батько служить у поліції, шукатиме нас. Напевно, тому вони написали тітці Ніні, а не тобі. Антон сказав, що нас не відпустять, поки ви не принесете гроші. Мамо, обіцяю, ні в які клуби більше не піду…
– Ну, все, заспокойся, все позаду. – Валентина обійняла дочку, погладила по голові.
– Я гроші віддам, зароблю та віддам, – пообіцяла Віка.
– Гаразд, розберемося.
Перед сном Валентина знову зайшла до дочки. Та спала, підклавши під щоку складені долоні.
«Господи, які вони ще дурні й довірливі…» – з ніжністю подумала вона.
Валентина довго не могла заснути. Все думала.
– Може, все ж таки написати заяву в поліцію? А чи буде від цього користь? Що вони знають про цих хлопців? Імена, швидше за все, вигадані. Де їх шукати?
– Навряд чи вони знову прийдуть в той клуб, якщо підуть, то в інший, у місті їх повно. Не шукатиме їх ніхто. Як би ще якусь біду не накликати.
– Правильно у прислів’ї говориться: «Маленькі діти – руки болять, великі діти – серце». А Віка молодець, не покинула подругу. Значить, добре я її виховала…
– Може, хоч їй пощастить, вийде заміж за гідного хлопця, буде надійне плече поруч, на яке можна спертися. Батько її раніше теж був непоганий, а потім почав в пляшку заглядати… І все сама, чи біда, чи проблеми…
Так і заснула Валентина з вологими від сліз очима. А вранці рада була, що все обійшлося, дівчата вдома, не постраждали, живі та здорові.
Віка більше в клуб не ходила, боялася знову зустріти тих хлопців. Валентина взяла кредит і повернула гроші Ніні, із сусідами та розрахувалася сама.
А потім Віка почала зустрічатися з хлопцем із групи, з Настею вони бачилися тепер рідко. Самі знаєте, як воно буває, коли закохався…
Як ви вважаєте, слушно вчинили матусі, що не викликали поліцію? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
