Ми з Михайлом одразу після весілля вирушили у весільну подорож, де провели десять незабутніх днів. Після повернення ми запросили у гості своїх найкращих друзів Марію та Олексія.
Я приготувала чудову вечерю. Я завжди намагалася щосили, коли приймала гостей.
– О, ці знімки просто чудові! – Вигукнула Марія, захоплено гортаючи фотографії на моєму телефоні. – Хоча, мабуть, відпочинок в Буковелі коштував вам чималих грошей.
Її щоки здорово почервоніли від третього чи четвертого келиха.
– Не нагадуйте мені. Через витрати на весілля, та медовий місяць, я буду місяцями їсти локшину швидкого приготування.
– Я досі не можу повірити, що витратив тільки на весільні квіти вісім тисяч гривень, – пожартував Михайло.
– Нагадай мені не користуватися послугами твого флориста, коли ми з Машею одружимося, – здивовано свиснув Олексій.
Після цих слів я на мить стривожено глянула на чоловіка, наче мене щось налякало, але потім швидко взяла себе в руки.
– Лікування твого батька йде успішно? – несподівано поцікавився у мене Олексій. – Минулого разу ти згадувала, що вони намагаються використати нові методи лікування?
– Зі змінним успіхом. Мама тримає мене в курсі, – моя усмішка на мить погасла. – Востаннє, коли ми розмовляли, вона казала, що він пішов на поправку.
Михайло нахилився, і ніжно погладив мене по руці. Мій батько “захворів” незадовго до нашого весілля.
Мої батьки жили на іншому кінці країни, й через батьківську хворобу не змогли бути присутніми на нашому одруженні.
– Радий це чути! – щиро промовив Олексій. – Жаль, що вони не змогли приїхати на ваше весілля.
– Знаєш, я тут згадала, як ви вперше зустрілися з Мишком! – заплітаючимся язиком пробурмотіла Марія. – Пам’ятаєш, Олено, як я вперше запропонувала тобі дати Михайлу шанс?
Раптом у кімнаті запанувала тиша. Я знайшла під столом руку Михайла, і стиснула її так сильно, що йому стало боляче.
– Можливо, нам варто, – невпевнено промовив Олексій, але дружина різко його перебила.
– Подивися, яка ти сьогодні щаслива, і я відчуваю гордість, дивлячись на вас двох! – продовжила говорити Марія.
– Але ж спочатку ти навіть не хотіла давати Мишкові шанс, погодилася тільки тому, що я вмовила тебе піти з ним на побачення з жалю. Ти ж збиралася його покинути, пам’ятаєш?
Михайло прибрав мою руку зі своєї, та відсунув від мене свій стілець.
– Я був тобі запасним варіантом? – З недовірою запитав він мене.
– Мишко, – ледь чутно прошепотіла я тремтячим голосом. – Все не так, як ти гадаєш…
– А я все гадав, чому раніше ти поводилася так, ніби мене зовсім не існує, а потім раптом погодилася на побачення, – гірко посміхнувся чоловік.
– Та гаразд вам, що тепер минуле згадувати. Це все справи минулих днів. Головне, що ви кохаєте одне одного, – примирливо сказав Олексій.
– Я точно її кохаю, а ось вона – не факт, – промовив Михайло і кисло посміхнувся. – Я сьогодні в готелі переночую, мені треба трохи побути на самоті.
Чоловік підвівся з-за столу, і попрямував в коридор. Друзі спробували його зупинити, але Михайло був твердим у своєму рішенні.
Він зняв собі номер у дешевому готелі, та замовив їжу. Незабаром йому зателефонувала я.
– Любий, Маша просто пожартувала. Досить дутися, повертайся додому, я кохаю тебе, – ласкаво сказала я.
– Що ж, вибач мені за те, що я не посміявся з того, що Маші довелося вмовляти тебе піти зі мною на побачення!
– Я думав, що подобаюсь тобі, що на тому першому побаченні між нами проскочила іскра, але все це було лише вдаванням, — палко промовив Михайло.
Я не змогла нічого відповісти на це і вважала, що краще промовчати.
– Що й потрібно було довести, – сумно промовив чоловік, і поклав слухавку.
Цілу ніч Михайло не міг заснути, й думав над тим, навіщо Олена погодилася стати його дружиною.
Під ранок його раптово осяяло: він вирішив ще раз перевірити весільні витрати, оскільки ними займалася Олена.
Як заведений, він почав переглядати прейскуранти на сайтах ресторану, весільної фірми, фотографа та інших.
За найгрубішими підрахунками виходило, що весілля було на п’ятдесят тисяч дорожче, ніж було потрібно.
Михайло поснідав у найближчому кафе, та поїхав додому. Він хотів з’ясувати, навіщо дружина обдурила його з весільними витратами, та куди поділа їхні гроші.
Коли чоловік увійшов до будинку, він побачив Олену, яка спала на дивані. Вона лежала, згорнувшись калачиком, її макіяж був розмазаний, а очі почервоніли.
Чоловік зрозумів, що кохана проплакала всю ніч. Від шуму вона прокинулася, і різко сіла. Побачивши Михайла, її обличчя осяяла посмішка.
– Любий, ти повернувся? – З надією в голосі промовила я.
– Я хочу почути від тебе правду, – сказав чоловік охриплим голосом. – Це справді була просто жалість?
– Так, – боязко прошепотіла я, – але спочатку! Коханий, я присягаюсь, через місяць після нашого знайомства все змінилося. Я закохалась у тебе. Ти завжди був добрий до мене, міг розсмішити в найважчу хвилину, і знав про мене кожну дрібницю.
– Добре, припустимо. Але навіщо ти обдурила мене з весільними витратами, якщо ти любиш мене? – несподівано спитав Михайло. – Я все перевірив, і виявилося, що ти завищила витрати, щонайменше на п’ятдесят тисяч гривень.
– Вибач, це все через батька. Маму скоротили на роботі, і в них зовсім не залишилося грошей, – жалісно сказала я.
– Почекай, його ж безплатно лікують, а на супутні витрати ми їм уже висилали, – підозріло промовив чоловік.
– Я збрехала тобі, коли сказала, що він хворий. Насправді його обдурили шахраї й, тепер він винен банку велику суму, – сором’язливо зізналася я. – Гроші, витягнуті з весільних витрат, я надіслала їм, щоб вони швидше закрили кредити.
– У наших стосунках хоч щось було правдою? – гірко посміхнувся чоловік.
– Так, я кохаю тебе, ти можеш не вірити мені, але це так, – сказала я зі слізьми на очах. – Я все поверну! Якщо потрібно, то знайду другу роботу.
– Не треба нічого повертати, але й тягнути твоїх батьків я теж більше не маю наміру. Щиро кажучи, я тобі більше не вірю.
– Мені здається, що як твій батько закриє кредит, то ти одразу ж мене кинеш, – різко висловився Михайло. – Тому я не збираюся тягти час, і завтра ж піду до РАГСу подавати на розлучення.
– Стривай, все не так, як ти думаєш! Я не збираюся тебе кидати! – слізно промовила я. – Не треба нікуди ходити, залишся зі мною.
Чоловік на кілька секунд завмер у передпокої, й про щось задумався.
– Знаєш, а ти маєш рацію. Це ж моя квартира, тож покинути її доведеться тобі. Збирай речі, і їдь у готель, грошей я тобі дам, – крижаним тоном промовив чоловік.
Від почутого мої очі округлилося, а губи затремтіли, проте я покірно склала одяг у сумки, й викликала таксі. Жоден м’яз не здригнувся на обличчі Михайла, коли він виставляв мене за поріг квартири.
Наступного дня він відвідав РАГС, та подав заяву на розлучення. Я намагалася умовити чоловіка не розлучатися, але він був твердий у своєму рішенні.
Через два місяці Михайло нарешті здобув довгоочікувану свободу від шлюбу.
Він не любив говорити про мене, тому що досі не міг мені пробачити. Також він перестав спілкуватися з Машею та Олексієм.
Я теж не бажаю з ними спілкуватися, бо вважаю, що вони винні у моєму розлученні! Та й Михайло мене розчарував! Присягався в коханні, а розлюбив за одну мить! Хіба так буває? А ви що скажете з цього приводу? Я маю рацію?
