Гуляла торговим центром і випадково зустріла колишню однокласницю, з якою ми по молодості постійно конкурували.
– Катю, це ти? – Запитала вона. – Скільки років не бачилися!
-Ларисо, рада тебе бачити, – відповіла я.
Ми трохи поспілкувалися, вона із задоволенням розповіла мені про своє життя, про те, що живе в іншому місті зі своїм багатим чоловіком, що має троє дітей, а тут вона проїздом, заїхала в гості до батьків.
-А як твої справи? – Запитала однокласниця. -Давай розповідай, я хочу знати все.
-Ларисо, ну ти збираєшся працювати чи ні? Скільки мені біля твого бутіка стояти? Ти ж сказала, що на п’ять хвилин у вбиральню сходиш туди й назад! – вигукнула якась жінка. -Досить вже розмовляти, давай повертайся до роботи.
Після цих слів Ларисі стало ніяково, і вона швидко пішла. Мені навіть стало її шкода.
