Валя потрапила до дитячого будинку у десять років. Батька раптово не стало, а мати не просихала. Багате життя скінчилося і тонула в пляшці.
Мати й раніше могла собі дозволити хильнути, поки чоловік заробляв гроші у відрядженнях. Над Валею почали сміятися однокласники, сусіди жаліли, а родичі приходили до матері та виносили з великого будинку їхні речі за пляшку.
Валя пам’ятала, як сестра матері забирала її новий ноутбук. Дівчинка плакала, а вона вирвала його з рук і забрала своєму синові.
З цієї хвилини Валя почала ненавидіти всю рідню матері. Можна було втекти до родичів батька, але їх просто не було.
Опіку викликав директор школи. Мати вже нічого не розуміла, а через добу її знайшли не живою. Не якісна біленька. Хто приніс? Родичі. Хто винний? Продавці.
Вона не одна отру їлася. На превелике розчарування родичів багатий будинок зачинили та опечатали.
Поживитися стало нічим, все зачинено. Сім’я жила добре, поки господар був живий. Крім цього, у місті була квартира від батьків батька, яку здавали.
Багата спадкоємиця в дитячому будинку. Хіба можна таке дозволити? Родичі розпочали боротьбу за опіку. Дві тітки та дядько.
Валю віддали тій самій тітці Олені, яка забирала ноутбук. Її син, якому дістався гаджет, щодня говорив гидоти, і скаржився матері, вигадуючи про Валю небилиці. Валя втекла від них до дитячого будинку.
– Віддасте ще раз – знову втечу. Краще чужим, аніж їм.
Тітка ще довго оббивала пороги, але нічого не вийшло. Спробувала, а не просто покинула. Підросте – забуде, а потім можна розпочати знову.
Квартира та великий будинок, чи не багато для сирітки. Все їй потім можна буде пояснити, придумати, натиснути, а може вона стопами матері піде, то ще простіше буде.
…- Ну ось, Валюша, твої володіння, – директор дитячого будинку сама супроводжувала свою улюблену вихованку та допомогла з документами.
– Знаю, що з ріднею в тебе стосунки складні, будь обережна. Ти дівчина розумна, будь напоготові. Квартира в місті здавалася, гроші переказувалися на твій рахунок.
– Сума пристойна, доки навчаєшся – вистачить на все. Якщо захочеш жити у квартирі, це твоє право, але й будинок у межах міста.
– Я житиму в будинку. А ви приїжджатимете до мене?
– Якщо запросиш.
Самостійне життя Валі почалося з вступу до інституту. Все було добре. Навчання йшло легко.
Перший місяць все було спокійно. А потім з’явилася тітка Олена.
– Валюшка, яка ти доросла стала, красуня. Мені так шкода, що ти не змогла жити з нами. Зрозуміло, що тобі все тоді було стресом, але ми ж тільки добра бажали. Намагалися оточити тебе турботою.
– І мій новий ноутбук теж із турботою відібрали для свого сина?
– Твоя мати його продала!
– За пляшку, якою й отру їлася!
– Ні, я за гроші купила. Треба б пом’янути матір. Ти на цвинтарі була, може тебе проводити?
– Була.
– Тоді пом’янути треба, я ось усе принесла. Ти не тримай на мене зла, адже я твоя рідна тітка. Котлетки домашні, млинці. Я поставлю чайник.
– Я сама поставлю.
Валя ввімкнула чайник, дістала печиво.
– А що ти котлети не їси, бери млинці, частуйся.
– Я не голодна. Готувати вмію.
– А ти пса завела? Красивий. Великий буде? Гавкає надто вже голосно.
– Великий. Для охорони будинку. Чужих не запустить.
– Що робити збираєшся?
– Я студентка.
– Допомога потрібна?
– Ні.
– А я ж пляшечку принесла, матір пом’янути твою, зовсім забула. Зараз принесу, у мене в сумці.
– Не турбуйте себе. Я не вживаю, і вам не дозволю це робити. У себе вдома, що хочете, те й пийте.
– Я ж просто… гаразд, не будемо. Як же це? Належить і пом’янути, і за зустріч. Я ж як краще хотіла. А може ти соромишся? Невже не пробувала ще? Дитячий будинок, неосудна мати, гени.
– Гени у собі пошукайте, ви ж сестра. Вам час.
– Добре, на перший раз вистачить. Піду, а ти їж котлети, млинці.
Тітка пішла, а Валя нагодувала собаку млинцями та котлетами, сама навіть куштувати не стала.
Тітка приходила ще кілька разів, запрошувала до себе в гості, але Валя не хотіла спілкуватися. Проста ввічливість, більше нічого.
– Валюшка, а пам’ятаєш мого сина? Уяви, привів наречену з пузом до нас, жити їм нема де. Я хочу спитати тебе про квартиру, ти ж її здаєш.
– Здай їм, правда платити особливо нема чим, але ти вже поступися просто за комуналку. Він же брат, а крім рідні ти не маєш нікого. І зареєструй їх там.
– Ні, у мене мешканці гарні, та за хороші гроші.
– А ми рідня!
– Рідня, яка нас грабувала?! А ваш Сашко мене дражнив, ображав і брехав про мене!
– Що ти згадуєш, ви були дітьми. Ти подумай.
– Ні. Це не обговорюється. У мене сесія, мені треба готуватися, а вам час!
– Чому ти завжди мене виганяєш?
– Приходити треба, коли запрошують, а для непроханих гостей Богдан підріс. Ще трохи, і він нікого не пустить.
– Богдан? Ну, це ми ще подивимося.
Богдан підріс і вже нікого не пропускав без дозволу господині. Тітці довелося кілька разів йти, бо Валя не виходила з дому.
Одного ранку пролунав сильний гавкіт. Перед псом стояла тітка Олена та кидала йому ковбасу. Без дозволу господині він не чіпав їжу.
У двір забіг маленький песик сусідів, Богдан до нього ставився добре, іноді вони разом лежали біля будинку. Сусідка навіть сміялася з їхньої дружби.
Собачка схопила ковбасу і проковтнула, а Богдан загавкав ще голосніше. Довелося вийти.
– У чому річ? Богдане, не можна. Жуля, не можна. Не можна!
Богдан замовк, а ось його подруга схопила другий шматок і заскиглила. Їй стало зле.
– Я не знаю, що відбувається? Це просто ковбаса! – Закричала Олена. – Я просто хотіла задобрити твою собаку.
– Ви занапастити його хотіли? Ви отру їли собаку, їй погано! Зараз господарка прийде, ми викличемо поліцію.
– Ні, я не хотіла, це ковбаса, проста ковбаса. То не я. Я йду.
– Не приходьте більше ніколи.
Валя з сусідкою сиділи на кухні та пили чай.
– Я так злякалася. Тітка пішла, а я до тебе із собакою на руках. А вона на півдорозі прийшла до тями.
– Вона завжди так. Вона має таку реакцію на заборону. Вона, ніби, непритомна від образи падає.
– Смішно все вийшло, і тітку, як вітром здуло. Тепер вона до нас не прийде. Молодець Жуля. Тільки ти цій Олені нічого не розповідай. Звичайно можна сказати, що собачку ледве врятували.
– Я так і зроблю.
Наступного дня вся околиця знала, що собачку ледве врятували. Про винуватицю події розмови не було, але чутки до неї дійшли.
Родичі відстали від Валі вже назавжди. Звичайно їм не давала спокою спадщина, але нічого не вдієш. Валя точно пішла не в матір, нічого не віддасть…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
