Я зустрічалася з хлопцем ще на початку дев’яностих. Був дивне час. Але мені тоді було добре – я була закохана. Результатом любові стали дівчинки-двійнята, яких народила в жовтні 1993 року.
Примітно, що за сім місяців до народження дітей мене кинув хлопець. Не було ніяких сварок і з’ясування відносин. Тільки через деякий час я зрозуміла, що за півроку до розставання він до мене охолов.
Віддалявся все далі і далі. А потім і зовсім кинув. Я не встигла йому сказати, що вагітна. Телефонів у нас тоді не було. А після розставання він переїхав кудись.
Мені вже було все одно, куди подівся мій хлопець. Моїм він більше не був. Та й бачити його не дуже-то хотілося. Після народження дітей я теж переїхала.
Було складно, але я виховала дівчаток. Зараз вони вже дорослі. У кожної з них є свої сім’ї, діти, проблеми …
Найцікавіше, що через стільки років мене через соцмережі знайшов колишній хлопець, від якого я завагітніла. І відразу почав звинувачувати в тому, що я йому не сказала про свою вагітність.
Дивно, але за ці роки мені йому навіть сказати нічого. Просто заблокувала і все. Навіть не хочеться спілкуватися.
Коли побачила від нього вхідне повідомлення, то чомусь таке відчуття дивне відчула, немов вляпалася туфелькою в говняшкі, а відмити не можу. )))
