Понад п’ятнадцять років живу та працюю в Польщі. Тут зустрілася із чоловіком. Ми разом майже десять років. Ростимо двох дітей. Квартиру винаймаємо, але незабаром плануємо придбати в кредит своє житло.
До пандемії та розпалу війни ми часто приїжджали до України. А тепер самі розумієте…
Але там, удома, мама, їй 74 роки, і брат від першого маминого шлюбу. Донедавна все йшло добре. Брат працював, мама на пенсії, сама поралася з домашнім господарством. Я їм допомагала та допомагаю матеріально.
А наприкінці минулого року брат переніс інсульт. Його виходили, але сили та здоров’я вже не ті. А у мами через стрес різко підскочив рівень цукру в крові, почалися проблеми із серцем, тиском. Різко погіршився зір.
Хоча все це могло розпочатись і раніше. Знаєте, як у селі: до лікарів звертаються, коли зовсім погано. Мама стала говорити про будинок для людей похилого віку. Кожна така розмова з нею — це її та мої сльози.
Тут ми живемо біля Кракова, є добрий будинок для літніх людей. Чоловік запропонував: нехай Тетяна Миколаївна поживе трохи там, таки догляд, лікування, ми поряд. Давай купимо не квартиру, а будинок із садом і заберемо пані Таню до себе.
Мати і я згодні. А брат незадоволений, що лишається в цьому випадку без спадщини. Рветься серце на частини… І як вчинити?
Валя стояла біля плити і роздратовано помішувала макарони в каструлі. -Ігорю, це не може тривати…
- Я їх ростила не для того, щоб вони тебе доглядали, - підійшла Лариса ближче.…
- Олю, я вся мокра, чуєш? Підклали під мене ганчірку якусь, вона вже холодна, -…
– Знову твоя мама приходила, поки ми були на роботі, – повідомила Жанна чоловікові. –…
– Ми з батьком уже все вирішили, – Ольга поклала долоню поверх руки сина. –…
Розчарована невдало минулою відпусткою, Оксана поверталася додому одна. Її коханий Микола, з яким вона поїхала…