Понад п’ятнадцять років живу та працюю в Польщі. Тут зустрілася із чоловіком. Ми разом майже десять років. Ростимо двох дітей. Квартиру винаймаємо, але незабаром плануємо придбати в кредит своє житло.
До пандемії та розпалу війни ми часто приїжджали до України. А тепер самі розумієте…
Але там, удома, мама, їй 74 роки, і брат від першого маминого шлюбу. Донедавна все йшло добре. Брат працював, мама на пенсії, сама поралася з домашнім господарством. Я їм допомагала та допомагаю матеріально.
А наприкінці минулого року брат переніс інсульт. Його виходили, але сили та здоров’я вже не ті. А у мами через стрес різко підскочив рівень цукру в крові, почалися проблеми із серцем, тиском. Різко погіршився зір.
Хоча все це могло розпочатись і раніше. Знаєте, як у селі: до лікарів звертаються, коли зовсім погано. Мама стала говорити про будинок для людей похилого віку. Кожна така розмова з нею — це її та мої сльози.
Тут ми живемо біля Кракова, є добрий будинок для літніх людей. Чоловік запропонував: нехай Тетяна Миколаївна поживе трохи там, таки догляд, лікування, ми поряд. Давай купимо не квартиру, а будинок із садом і заберемо пані Таню до себе.
Мати і я згодні. А брат незадоволений, що лишається в цьому випадку без спадщини. Рветься серце на частини… І як вчинити?
- Молодий чоловіче! Молодий чоловіче! Так, так, ви, - Іван здригнувся і похитав головою, щоб…
- Збирай речі, - сухо сказав колишній чоловік. - У тебе година. Я навіть не…
Сашка терпіти не могла дні, коли до дитячого будинку приходили потенційні усиновлювачі! Тому що за…
– Олег, приїжджай швидше, мені зле… Ти приїдеш? – Люда навіть із коридору чула голос…
– Як там Поліна? – Марія вмостилася зручніше у кріслі, уважно спостерігаючи за обличчям сина.…
– Тату, та ти красень виявляється у мене! – весело сказала Оксана, коли батько зайшов…