– Хочеш допомагати племінникам, я не проти, але зі спільного бюджету жодної гривні! На першому місці син! Якщо не зрозумієш, то я подумаю, що робити далі. – Твої племінники моїм коштом не житимуть

Денис був єдиною дитиною у сім’ї. Не вийшло у батьків більше дітей, якесь ускладнення після пол.огів. Мати Тамара та батько Олексій хотіли велику родину. Вони планували трьох, але вийшов єдиний син.

У Марини, сестри Тамари, народ илася донька, а потім двоє синів. Родина велика.

Сестри жили в одному селищі, тільки на різних вулицях. Діти проводили час разом, грали, ходили в дитячий садок, потім до школи.

Часто діти Марини залишалися ночувати у тітки. Їй не шкода, вона всіх любить. Це відбувалося дедалі частіше.

– Тамаро, мені набрид цей дитячий садок, – сказав одного разу Олексій. – Я розумію, що це твої племінники, але ми не повинні їх годувати щодня, одягати та інше.

– У тебе власний син гірше одягнений, ніж вони. Ти їм куртки купила, а наш у старій ходить. Як це розуміти?

– Я ж їм подарувала. Ти хотів велику родину, багато дітей. Ось тобі, будь ласка. Вони мене люблять.

– А мене не хвилюють чужі діти, мене турбує моя власна дитина. Ти забуваєш про нього. Ти навіть не зважаєш на його смак. Гаразд, я дорослий мужик, їм все.

Денис не любить макарони, а ти ці макарони готуєш щодня, бо діти люблять. Невже не можна зробити пюре, а до нього котлету чи м’ясо?

– Знову в тебе племінники на першому місці, вони люблять сосиски! А мені теж набридли сосиски. Уявляєш?

– Потрібно враховувати перевагу дітей.

– Твоїх племінників? А я та син у тебе на якому місці? Це про їжу, але не все. Де новий телефон Дениса? Йому десять років, я сам йому купив, ми разом обирали.

– Він пожалівся? Егоїст.

– Ні, я сам помітив, що він зі старим телефоном. Виявляється, ти віддала його племінниці.

– Вона ж дівчинка, і вона старша за нього.

– Я купив, я подарував синові на день народження!

– Це ж племінниця, вона, як дочка мені!

– Тобі племінниця, але не мені! Телефон поверни, або я сам це зроблю!

– Ти хочеш, щоб усі образилися?

– А ти хочеш, щоб син переживав, що його мати не любить?

– Я всіх люблю!

– Сумніваюся. Ти ж уроки допомагаєш робити їм, а не синові.

– Він і так усе знає, а вони не розуміють.

– Ти зовсім не розумієш, що в тебе син є?

– Є, звичайно, є. Навіщо ти так кажеш.

– Приділи увагу своїй родині! Телефон поверни зараз же. Іди та поверни!

– Ні, так не можна.

– Значить, це зроблю я!

Олексій повернувся з телефоном за пів години.

– Що ти наробив?

– Повернув подарунок нашого сина! Усі зрозуміли. І тепер все буде тільки для нашої родини, я все контролюватиму.

– Хочеш допомагати племінникам, я не проти, але зі спільного бюджету жодної гривні! На першому місці син! Якщо не зрозумієш, то я подумаю, що робити далі.

– Твої племінники моїм коштом не житимуть! Я сам усе купуватиму синові, а свою зарплату витрачатиму на продукти для нашої родини. Нормальні продукти.

Олексій перестав давати гроші дружині. Заробляв він добре. А от у Тамари зарплата була невелика. Олексій утримував свою сім’ю.

А свої гроші раніше вона майже всі витрачала на свій розсуд, як виявилося на племінників. Тепер усе було інакше. Чоловік контролював витрати.

Діти Марини стали рідше бувати в будинку улюбленої тітки, частування стало менше, і подарунків практично не було.

Тамара намагалася догодити їм, свого сина при них лаяла, а їх хвалила. Зайвих грошей на подарунки не було, і вона намагалася.

Денис відчував, що мати любить племінників більше за нього. Дитинство минуло, він упокорився. Вступив, здобув освіту, одружився.

На той час батьки розлучилися. Мати залишилася жити в хаті, а батько переїхав в сусіднє селище до нової дружини.

Хата належала батькові, але заповіт він написав на сина. Так, про всяк випадок. Потім він передумав і написав дарчу. У синові він був впевненим.

Денис із сім’єю часто їздили до батька, його нова дружина виявилася гарною жінкою.

Були й у матері Дениса. Тамара намагалася, але розмови були лише про племінників. Той цього досяг, інший того.

Не пощастило тільки племінниці, бідна дівчинка у розлученні, двоє дітей, квартири немає, будинку немає, зарплата маленька. Допомагати грошима вона не просила, але постійно натякала. Якось їй це набридло, син не розумів.

– Денисе, у вас же квартира. Я живу тут, а дім тобі належить. Я розумію, що батько тобі залишив його, але живу тут я. Живу, а прав не маю.

– Живи, я не збираюся виганяти тебе.

– Ні, так не піде. Хочу бути господинею. Якось дивно виходить.

– Ти й так господиня. Усі роки тут жила, живи. Просто за документами тут мені все належить. Ти зареєстрована.

– Щось ще не так? Ти про щось мовчиш? Навіщо тобі бути власником? У тебе був будинок матері, моєї бабусі, ти його продала. А де гроші?

– Ми його продали з Мариною. Навпіл.

– Тільки свою половину ти віддала племінниці. Молодець! У тебе ж немає своєї сім’ї, свого сина немає, онуків немає?

– Ти ж готова у своєї дитини останнє забрати, щоб племінникам віддати. Ти хочеш цей будинок віддати бідній та нещасній моїй двоюрідній сестрі? Чи братам?

– Хто тобі сказав? Я просто хотіла, щоб вони тут жили. У тебе є все, батько відмовився. Тобі шкода? Для матері? Ти мене не любиш?

– Це ти мене не любиш, і ніколи не любила! Я можу тебе виселити будь-якої миті, але не зроблю цього. А ось племінники тебе не люблять, вони користуються тобою.

– Відмов їм, і вони зникнуть. Будинок мій, а ти живи. Одна живи. Якщо дізнаюся, що ти запустила їх сюди, то приїду і розберуся з цим. Господар я!

– Ти весь у батька, безсердечний власник!

Денис поїхав. Тамара розповіла племінниці, що нічого не вийшло та не вийде з будинком. Лаяла сина, шкодувала її.

Племінниця приходити перестала, зовсім забула улюблену тітоньку. Сестра теж образилася. Їй доводиться жити із сім’єю доньки, та ще й сини приїжджають.

Денис приїжджає. Мати скаржиться на самотність. Виявляється, це син винен, що племінники її забули. Адже вона все для них робила…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!