Моя дочка явно збожеволіла, інакше її вчинок для мене взагалі незрозумілий. Вона спокійно запропонувала мені забрати онука до себе, якщо я за нього так переживаю, а їй і внучки достатньо.
Дочка завжди хотіла, щоб в неї була дівчинка. Всі ці сукні, туфельки, шпильки. Поява сина нею навіть не розглядалася. Буде дівчинка та й крапка.
Але доля вирішила пожартувати. Хоча на всіх УЗД їй казали, що точно буде дівчинка, зʼявився хлопчик. Дочка була в істериці та навіть хотіла написати відмову від немовляти, але чоловік її зміг відмовити.
До дитини дочка належала механічно. Годує, підгузок міняє, звозить до лікаря, але ні про яку ласку розмови навіть не йшлося. Мені здається, наймана няня виявляє до своїх вихованців більше любові та турботи.
Із зятем на цю тему вони лаялися дуже сильно, але великих змін не було. А за два роки дочка знову опинилась в положені, цього разу їй пощастило, вона народила довгоочікувану дівчинку.
Але на сина вона забила зовсім. Їй було все одно, чи дитина поїла, як пройшов її день у садочку, чи є в нього чистий одяг. Вона вся була у дочці.
Онуком займався більше зять, його така ситуація не влаштовувала, але й переламати він її якось не зміг. Розмова вже йшла про те, що щойно дружина вийде з декрету, він з нею розлучиться і забере сина.
Але цьому збутися не судилося, зять трагічно загинув, а онук став сиротою за живої матері. Вона ним не займалася зовсім, більше часу онук проводив у нас.
Я багато разів говорила дочці, що вона поводиться неправильно, не можна так поділяти дітей, коли одному все, а іншому нічого, але вона на це не реагувала.
Батько просто перестав із дочкою спілкуватися. Сказав, що цього монстра він не знає, а його дочка так би точно не вчинила. Я не можу його звинувачувати за ці слова, сама шокована її поведінкою.
Онук вже пів року живе у нас, дочка навіть не дзвонить поцікавитись, як він там, чи все гаразд. Зате всі сторінки забиті фотографіями онуки. Якщо не знаєш, то вирішиш, що в доньки одна дитина.
В онука незабаром день народження, я вирішила ще раз поговорити з дочкою, ну, тому що це дуже некрасиво з її боку так поводитися.
Але дочка мені заявила, що зараз вона нарешті щаслива. Вона хотіла доньку – вона в неї є, і ніхто під ногами не плутається, це вона так про сина.
– Хочеш, забери сина собі назовсім, я не проти, все підпишу, – заявила вона мені, даючи зрозуміти, що на сина чхати вона хотіла.
Висловила я все, що думаю з цього приводу, зібрала речі онука, що залишилися, і пішла. З дочкою тепер теж жодного бажання спілкуватися немає.
Я навіть до онуки почала гірше ставитися, хоча вона тут зовсім не винна, це у мами її в голові не мізки, а каша. Але факт, внучку я також бачити не хочу.
Зараз намагаюся розібратися, як нам оформити опіку над дитиною, якщо мати не наче нормальна людина, веде нормальний спосіб життя і взагалі все добре.
Хочемо забрати онука, купити квартиру в іншому місті, одразу оформити на нього, а на дочці поставити хрест. Я не знаю, що вона має зробити, щоб ми з батьком її пробачили.
Сподіваюся, онук колись знайде свою матусю, викаже їй усе, що про неї думає, хай їй на старість стане хоча б неприємно, а можливо й боляче.
