– Купив подарунок іншій жінці? – Запитала Марія чоловіка. – Думав, не помічу, не дізнаюся…
– Ні, звичайно! – Вигукнув Андрій.
– За кого ти мене тримаєш? – Марія стояла посеред кухні, стискаючи в руці чек із ювелірного. – Ти купив золотий ланцюжок минулого вівторка!
Андрій не підвів очей від планшета.
– Це ми на подарунок колезі на ювілей усім відділом скидалися, а я купував. Маріє, ну що ти починаєш…
Вона поклала чек на стіл поруч з його філіжанкою кави. Кава була розчинна, справжню вони не купували вже пів року, економили. Збирали на ремонт, на відпустку, на машину, завжди на щось далеке та важливе.
Марія знала, що повинна відступити. Вона так робила завжди, коли знаходила дивні чеки, чула пізні дзвінки, відчувала запах чужих духів.
Але сьогодні вранці, перевіряючи кишені перед пранням, вона знайшла не тільки чек. Там був флаєр ресторану «Прага» із написом на звороті: «Віка, 20:00». Було написано почерком Андрія.
– Я хочу знати, що відбувається? – Сказала вона.
– Нічого не відбувається, – квапливо відповів чоловік. – І взагалі, мені час на роботу.
Раніше Марія проводжала його до дверей, цілувала на прощання. Тепер сиділа в кімнаті, доки він збирався.
У неї з’явилася дивна думка, а чи не простежити за чоловіком? Раніше б вона не опустилася до такого, але Андрій став розбазарювати гроші. Вона має право знати на кого.
Увечері Марія стояла у сквері навпроти офісу, де працював Андрій, і ховалася за газетним кіоском. Він з’явився пізніше за всіх, не один. Поруч йшла дівчина, молода, у червоній сукні.
Віка, бухгалтер із його відділу, Марія бачила її на корпоративі минулого року. Тоді вона здалася непоказною, безбарвне волосся, тьмяне обличчя. Зараз волосся було прибране, губи яскраво нафарбовані.
Парочка сіла у таксі. Марія такого не передбачила, але їй пощастило відразу спіймати машину.
– За тією машиною, – сказала вона водієві.
– Чоловіка ревнуєте? – посміхнувся таксист, дивлячись у дзеркало.
– Перевіряю.
Вони зупинилися біля ресторану “Прага”. Марія вийшла раніше і дійшла пішки. У вікні ресторану вона побачила, що Андрій та Віка сидять за столиком.
Він нахилився, щось говорив, вона сміялася, відкидаючи голову. На її шиї блищав золотий ланцюжок з підвіскою.
Марія ще не довго постояла. Потім поїхала додому, встигла раніше за Андрія. Він повернувся пізно, сказав, що затримався на роботі, квартальний звіт писав.
Вночі Марія не спала, лежала, слухала його рівне дихання. Вони стільки років разом… Познайомились в універі, одружилися одразу після випуску.
Спочатку винаймали кімнату в малосімейці, потім купили цю хрущовку. Життя здавалося тоді безхмарним…
Марія покинула роботу, коли втратила свого першого малюка на пристойному терміні. Згодом це повторилося. Лікарі розводили руками. Андрій їй говорив:
– Не має значення, що немає дітей, головне – ми разом.
З того часу Марія взагалі не працювала.
Не вдалі спроби стати матір’ю підкосили її, потім вона занедужала. Але Андрій ніколи її не докоряв, він взагалі мав вигляд задоволеної життям людини. Виходить, все це була маска? Цікаво, на що він здатний?
Наче щось штовхнуло її. Марія потяглася за телефоном та перевірила їх спільний рахунок через мобільний банк. Там була велика сума, а зараз залишилося кілька тисяч. Гроші зняли тиждень тому.
– Андрію, де гроші? – Запитала вона за сніданком.
– Які гроші?
– Наші, з рахунку.
– А, це… Вклав. Вигідну схему Петрович запропонував. Потім повернеться у подвійному розмірі.
Петрович був його начальником. Мутний тип, Марія його недолюблювала.
– Чому не спитав мене?
– Маріє, ну що за питання? Я ж у цьому розуміюся краще, от і прийняв рішення самостійно.
Коли чоловік пішов, вона знову поїхала стежити. Тепер уже відкрито сіла у кафе навпроти бізнес-центру, замовила каву. Чекала до вечора.
Андрій з тією ж Вікою вийшли, але поїхали не в ресторан, а у спальний район, мабуть, там жила жінка.
Марія не чекала, поки чоловік вийде, повернулася додому. Зібраних доказів вистачить, і так зрозуміло, навіщо, й куди їздив чоловік.
Андрій повернувся цього разу опівночі. Вдома Марія чекала його на кухні. На столі лежали всі знайдені чеки. Вона перевірила кишені в речах чоловіка і знайшла інші чеки з ресторанів, магазину білизни.
– Поясни це, – вимагала вона, тільки-но чоловік переступив поріг кухні. – Що, ви й цього разу всім відділом скинулися колезі на мереживний комплект?
– Знаєш що? – Сказав Андрій, навіть не намагаючись виправдовуватися. – Набридло все це. Так, у мене є інша жінка, молода, вродлива, весела. З нею я почуваюся мужиком. А з тобою – туга зелена.
– Тобто ти витратив наші гроші на неї?
– Наші? Я їх заробив! Ти ж сидиш удома, нічого не робиш!
– Я не могла працювати. Ти ж сам говорив…
– Говорив, говорив. Все, Маріє, я йду. Можеш залишити собі квартиру, мені не шкода.
– Стривай. Давай поговоримо спокійно.
– Про що говорити? Ти подивися на себе, погладшала, постаріла. А вона молоденька, гарна. Ми збираємось в Таїланд. Квитки я вже купив.
– Зрозуміло. На наші гроші.
– На мої!
Андрій пішов у спальню, та почав збирати речі. Марія не могла поворухнутися. У голові було до дивного порожньо, як після наркозу. Ось і закінчився її шлюб…
***
Декілька днів Марія не виходила з дому, переживаючи зраду чоловіка. А потім раптом вирішила, чому це Андрій та його подружка мають бути щасливими, поки вона тут переживає? І чому вона має залишитися без грошей?
Так, працював лише Андрій, але ж він зміг досягти кар’єрних висот лише завдяки їй! Вона забезпечувала побут, а отже, гроші, витрачені на Віку, були їхніми спільними.
Вона пішла до бізнес-центру, піднялася в офіс Андрія.
– Мені потрібний Андрій Сергійович, – сказала вона секретарці.
– А ви?
– Дружина.
Секретарка розгубилася, побігла за Андрієм. Він вийшов, обличчя напружене.
– Маріє, що ти тут робиш?
– Прийшла забрати гроші, наші спільні заощадження.
– Я ж сказав, їх нема.
– Знаю, ти витратив їх на подружку. Поверни половину, це були наші спільні заощадження.
Через скляну перегородку визирнула та сама Віка. Красива, молода, і це остаточно розлютило Марію.
– Це вона? – Запитала Віка. – Твоя колишня?
– Не колишня, – сказала Марія. – Справжня, законна дружина. А хто ти? Тимчасова розвага?
– Як ти смієш?
– Смію. Це мої гроші на твоїй шиї висять, сімейні заощадження! І без них я звідси не піду.
У приймальні почали збиратися співробітники. Петрович вийшов із кабінету.
– Що за шум? – спитав він суворо.
– Сімейні розбірки, – сказав хтось.
Марія повернулася до присутніх.
– Хочете знати, яким чоловіком був Андрій? Я його годувала, одягала, прала, а він наші гроші на подружку витратив. А тепер кидає мене без гривні у кишені.
– Маша, припини цирк, – зашипів Андрій.
– Не припиню! Усі повинні знати, з ким працюють!
Віка заплакала, та втекла.
– І вистачило ж совісті брати подарунки від одруженого, – гнула Марія.
– Досить! – гаркнув Андрій. – Добре, я поверну тобі половину, тільки йди.
Марія кивнула головою і пішла до виходу. На порозі вона обернулася.
– А якщо мене обдуриш, то я влаштую тобі справжні проблеми, свідків тут у мене достатньо! І до речі, не турбуйся про розлучення, заяву я подам сама…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
