– А ти впевнена, що твоя сестра буде рада нашому приїзду? – питав мене Борис. – Я так розумію, ви ніколи не були особливо близькими, й у кожної було своє життя.
– Частково ти маєш рацію, – погоджувалась я. – Ми з тобою рано одружилися, та осіли в невеликому місті, Алла жила в столиці, та зосередилася на кар’єрі.
– Ну так, головний бухгалтер на великому підприємстві – непогана кар’єра, – погодився Борис. – Просто я переживаю, як вона сприйме наш приїзд до батьківської квартири разом із дітьми на тиждень.
– Але ж це не повністю квартира Алли, – нагадала я. – Так, вона жила з мамою, дбала про неї, але по закону квартира належить нам обом у рівних частках. Просто у нас з тобою є житло, та купа проблем, тому якось не доходило ще до обговорення цієї теми.
Насправді я теж переживала, як пройде поїздка, але вважала її за потрібну і необхідну для нас обох. Алла була старшою сестрою.
Вона відрізнялася суворістю і цілеспрямованістю, не рахуючи важливим виявляти почуття. У свої сорок сім років вона обіймала важливу посаду, не знала матеріальних проблем, і не переживала через відсутність особистого життя.
Молодша на десять років, я не уявляла своє існування без Мишка та Арини, заради яких ми з чоловіком були готові на все.
От і зараз ми хотіли показати дітям столицю, провести разом час, та познайомити їх ближче з тітонькою. Саму Аллу я бачила востаннє понад рік тому, на поминках по матері.
Я намагалася їй дзвонити, запрошувала в гості, та не хотіла залишати одну, тільки сестрі це було не потрібно.
– Ну, якщо ви все вирішили, тоді, звичайно, приїжджайте, – без особливої радості сприйняла вона новину про наш приїзд.
Я дала всім інструкції, щодо поведінки під час поїздки. Я купила подарунки сестрі, і не збиралася її обмежувати, бо планувала самостійно готувати на всіх під час проживання у квартирі.
Мені здавалося, що Алла страждає від самотності, потребує підтримки, та буде рада нашому приїзду. Тільки радості не було з першого дня, і далі ставало лише гірше.
– Діти постійно так кричать і галасують? – невдоволено питала Алла на другий день після нашого приїзду.
– Мишкові десять років, Арині вісім, вони ще маленькі, і просто таким чином привертають до себе увагу, – намагалася пояснити я сестрі ситуацію. – Якщо вони тобі заважають, я попрошу їх поводитися тихіше.
– І заразом скажи своєму чоловікові, щоб не так голосно дивився телевізор, – невдоволено продовжувала Алла. – Я намагаюся доробити важливий звіт, і зайві перешкоди мене лише відривають.
Я приструнила сімейство, а сама зайнялася справами на кухні. Я не знала Аллу іншою, а з роками сестра стала ще жорсткішою і цинічнішою.
Мені хотілося вірити, що вона просто потребує любові та домашнього тепла, яке стане доступним після нашого приїзду. Я навіть вирішила обговорити із родичкою її особисте життя.
– Ти ж приваблива та успішна жінка, невже не знаходиться чоловіка, гідного твоєї уваги? – Почала я здалеку розмову.
– Тільки принишкла твоя родина, як ти вирішила провести психологічний тренінг? – злилася Алла. – Я зайнята, не хочу обговорювати подробиці свого особистого життя, і не бачу сенсу вантажити тебе своїми турботами.
– Але ж ми рідні сестри, це батьківська квартира, і в цьому світі залишилися тільки ми одна в одної, – намагалася я донести свою правду.
– То ти приперлася зі своїм сімейством, щоб заявити права на спадщину, а тепер святошу з себе корчиш? – гаркнула Алла.
– Тільки я всі роки вкладалася в цю квартиру, і перебувала весь час з матір’ю, доки ти у своїй провінції щастя будувала!
– Я не переслідувала матеріального зиску, – злякалася я. – Ми з Борисом справді давно хотіли показати дітям столицю, та разом провести час.
– Ось і проводьте свій час, не чіпайте мене, і повертайтеся до свого містечка, – розлючено казала Алла. Я почувала себе ніяково, не розуміючи, чим саме так сильно образила сестру.
Я просто намагалася її підтримати, нагадати, що Алла в цьому світі має близьких людей в особі сестри та її сім’ї. А в результаті, вийшла неприємна сцена. Наступного дня додалася нова неприємність.
– Твої невиховані діти постійно кричать, і я третій день терплю їхні витівки, – обурювалася Алла після повернення з роботи. – Сьогодні вони вчинили безлад у моїй кімнаті.
– Вибач, це я не встежила, поки була на кухні, – виправдовувалася я. – Але ж нічого страшного не трапилося, і я зараз все приберу.
– Це так не працює! – вже не могла зупинитися Алла, – ви приїхали без запрошення в мій особистий простір, і почали встановлювати тут свої порядки!
– Просто ми хотіли тобі показати, що можемо і маємо бути однією сім’єю, – виправдовувалася я. – Ти нічого, крім своєї роботи не бачиш, а світ нею не обмежується! Я зараз приберу в кімнаті, нагадаю чоловікові про режим тиші, та накрию на стіл сімейну вечерю.
– Не потрібна мені ваша турбота! Я важко переношу присутність твого сімейства у квартирі, й прошу її покинути, якнайшвидше, – кричала Алла.
– Не треба лізти до мене з порадами, співчуттям та рекомендаціями, просто повертайтеся додому, і не заважайте мені жити!
– Ми завтра ж уранці їдемо першим поїздом, – нервово збирав речі Борис. – Ноги моєї більше в цій квартирі не буде, і твою сестру я знати не хочу.
– Може, у неї просто був складний день, і хтось зіпсував настрій, – намагалася я не плакати.
– Їй немає діла до нас, мені нема справи до її настрою та інших речей, – кричав Борис. – Збирай дітей, та наші речі. Завтра ми повертаємось додому, а ти сама вирішуй, як вчинити зі своєю частиною квартири.
Я майже всю ніч просиділа на кухні з чашкою чаю. Я щиро сподівалася, що сестра, після нервового зриву, покається в різких словах, і сама піде на примирення. Тільки Алла навіть не вийшла зі своєї кімнати, а зранку, з кам’яним обличчям, збиралася на роботу.
– Зачиниш двері, як будете йти, – невдоволено кинула вона наостанок. – Прошу нічого не чіпати, та до мого повернення покинути цю квартиру.
– Хочу нагадати, що це не тільки твоя, а й моя квартира, – пішла я ва-банк. – Я з сім’єю маю повне право тут перебувати, і якщо ти цього не розумієш, то це не наші проблеми.
– Ось і розкрилася правда, щодо причин вашого приїзду, – різко обернулася Алла. – Тільки я тобі цю квартиру не віддам, навіть якщо доведеться йти в суд! Мені не потрібні ваші соплі, участь, і безглузда підтримка!
– Нас же ростили одні й ті ж самі батьки, чому ми такі різні? – намагалася не розплакатися я.
– Тільки нити не потрібно, мене цим не розжалобити, – продовжувала Алла. – Я пораджуся з адвокатом, як нам краще вчинити зі спадщиною, і дам тобі знати, так що нема чого сюди тягатися, і не треба мені постійно телефонувати.
Алла пішла на роботу, залишивши після себе шлейф дорогого аромату. Борис, що чув розмову, був у сказі й тягнув зляканих дітей і розгублену мене, з речами до таксі.
Я плакала всю дорогу, і не могла прийти до тями після повернення додому. Я все чекала, що сестра подзвонить і скаже, бодай одне слово, на своє виправдання.
Але за три тижні з’явився її адвокат, і запропонував мені оформити відмову від квартири в обмін на виплату половини її вартості.
Я погодилася, іншого виходу не було, за будь-якого розкладу спілкування з сестрою не підлягало відновленню.
Свою частину спадщини я поклала не депозитний рахунок, відкладаючи на навчання дітей. Більше у мене в столиці не залишалося нічого й нікого, а єдиними близькими були чоловік та діти.
Але іноді у мене сильно щеміло серце, коли я згадувала про сестру. Мені дуже прикро, що у нас не склалися стосунки! Чому так відбулося, мені теж не зрозуміло! Але я розумію одне, що силою, не будеш милою! Ви зі мною згодні?
