Проблема полягає в тому, що я хочу повернутися до рідного міста і вирішила, що хочу піти від чоловіка вдруге. Ми в розлученні, і у нас є дитина. Думала спочатку, що просто хочу до рідного міста, але тільки з чоловіком. А зараз зрозуміла, що без чоловіка із задоволенням повернулася б.
Я почала замислюватися, а чи потрібно мені бути з ним? У ліжку я незадоволена. Та й зійшлася я з ним лише з низки таких причин, як фінансова стабільність, захист та дитина. І на мене дуже тиснуло суспільство та мама.
Якби дитини не було, я пішла б від нього в цю секунду, не замислюючись ні про що. І взагалі давно розлучилася б. Зараз живемо в маленькому містечку на півдні, а влітку збираємось у Харків (якщо я не поїду до рідного міста раніше).
Чоловік каже, що в мене закидон, бо я не працюю. Таке саме було, коли я пішла від нього вперше, я була в декреті. Ну, так ось, він каже, що мені нудно, і я починаю копатися у собі. Якщо влаштуюся працювати, то заспокоюся. А я вважаю, що якраз зараз, коли я копаюсь у собі, починаю розуміти чого хочу.
Мені 23 роки, у мене цілі є, я хочу вступити на медичний, вивчати англійську та ходити до спортзалу. Я зовсім себе закинула за час з ним. Відчуваю себе старою, ніби жінка в мені зникла, перестала впорядковуватися, носити гарну білизну.
Депресії, звичайно, у мене були і тоді, коли я з ним розходилася, але мені здається це через те, що на мене тиснули всі, що потрібно повернутися до чоловіка. Він же не бив, не пив, дитину любив та любить.
Так ось, мені з ним зручно, але бажаною я не почуваюся. Він каже, що настав час вже зав’язувати зі своїми бажаннями, а думати, як краще буде дитині. Тобто він не проти, щоб я вчилася. Але проблема у тому, що мені не вистачає у стосунках почуттів. Так у нас все спокійно, ми не лаємося, чоловік заробляє нормально. Але знову хочу втекти від нього.
Він хоче залишитися в маленькому містечку на півдні, а я хочу поїхати в рідний Київ і почати життя наново, спробувати досягти своїх цілей, не знаю, наскільки вийде, через фінанси. Але я хотіла б постаратися досягти цього сама з дитиною. У рідному місті у мене є квартира та мама, яка допоможе з дитиною, та й доньці 4 роки, вже самостійна.
Він починає про дитину, що я позбавляю її батька, що в нас зараз все добре, поставлені цілі виїхати до Харкова, там попрацювати, і я пішла б вчитися. Але зараз ще пів року доведеться прожити в маленькому південному місті. Мені здається, що я приїду в Харків, і так само почну істерити, що хочу в рідне місто. Так спочатку будуть емоції від нового міста, а потім заспокоїться все і мені знову захочеться піти.
От і не знаю, я начебто вже на сумках сиджу, а він не пускає, каже, нікуди не поїдеш. У гості теж зараз у рідне місто не пускає, каже, що я не повернусь. А я йому нічого обіцяти не можу з цього приводу.
