Нехай на годиннику і була всього десята година ранку та спека була відчутною. Люба кинула роздратований погляд на блакитне небо і прошепотіла собі під ніс:
-Градусів тридцять, не менше…
-Любов Іванівна, – смикнула її за руку дівчинка, – давайте в хованки пограємось?
-Ні, Марічко, – дівчина внутрішньо здригнулася від однієї думки про активні дії, – ми зараз всі зберемося в альтанці і почитаємо книжку. Надто вже жарко!
-Ну Любов Іванівна… – тут же заканючила діти, яким хотілося від душі набігатися. У групі ж їм бігати не можна! – Не хочемо книжку!
-Ніяких “але”! Всі йдемо в альтанку.
Діти надули губки, але все ж послухалися і повільно, попрямували в простору альтанку. Вона стояла в тіні дерев і жаркий день здавалася раєм на землі.
-Що будемо читати? – спробувала розворушити дітей вихователька.
Але малюки мовчали, зберігаючи ображені вирази на обличчях.
-І що мені з вами робити? – поставила риторичне запитання Люба, закотивши очі.
Для неї влітку працювати було набагато важче, ніж в будь-яку іншу пору року. Дітям все одно на погоду, вони хочуть рухатися, а вона не переносила спеку.
-Гаразд, – погодилася Люба. – Біжіть грайтеся.
Малеча із захопленими вигуками побігла на свободу. Дівчина вкотре за день важко зітхнула і пішла за ними.
Задзвонив телефон. Люба, уважно спостерігала за дітьми і відповіла, не дивлячись на екран.
-Слухаю.
-Хочу повідомити, – пролунав з трубки вкрадливий жіночий голос, – що твій чоловік зараз далеко не у відрядженні. Здогадуєшся, чим він зараз зайнятий?
-Ви номером помилилися, – відповіла дівчина і завершила виклик. Коли їй з усякими незрозумілими людьми розмовляти, потрібно за двадцятьма непосидами стежити. Та й чоловіка у неї немає…
Увечері того ж дня дівчині прийшла смс з незнайомого номера. В принципі, її зміст мало чим відрізнялося від ранкового дзвінка.
“Я не жартувала. Твій чоловік тобі зраджує. Він зараз зі мною, в моїй квартирі, а не у відрядженні. Тобі хіба не образливо?”
Люба на це тільки посміялася, мимохідь поспівчувавши тій, кому насправді призначалося це повідомлення. І вкотре пораділа, що сама не заміжня.
Минув тиждень, і дівчина вже забула про той випадок. Але пролунав черговий дзвінок.
-Так що тобі не йметься? – міркувала Люба, дивлячись на незнайомий номер. – Думаєш, дружина кине твого залицяльника і ви будете разом?
Спочатку дівчина не збиралася відповідати. Навіщо? Адже вона не має ніякого відношення до цієї ситуації. Але незабаром їй набридло. П’ять дзвінків за останню годину!
-Слухаю, – роздратовано сказала Люба, ледь стримуючись, щоб не почати сваритися.
-А твій чоловік сьогодні обідав у мене, – радісно заявила жінка на тому кінці.
-От і чудово, – в тон їй відповіла Люба. – Може, й вечерею погодуєш? А то мені ліньки готувати.
-Ні, ти, схоже, не зрозуміла, – дещо розгубилася пані. – Він був у мене, і ми не тільки чаювали.
-А він що чай любить? – продовжувала дівчина. – Не знала навіть. Удома він визнає тільки каву. Значить, пора купувати чай, спасибі за новини. Хоч заощаджу.
-Ти зовсім чи що? Тобі чоловік зраджує, а ти про економію? – репетувала “коханка”, явно не розуміючи поведінки “дружини”.
-Та хай зраджує, у нас шлюбний контракт, всі гроші і майно залишиться у мене, – відповідала Люба, а сама тихенько сміялася, уявляючи обличчя своєї співрозмовниці. Бідолаха зараз явно засмучена.
-До речі. Передай йому, хай гроші дуже не витрачає. Цього місяця я йому їх більше не дам. Поки що. І так, не дзвони мені більше. Нічого нового ти мені не скажеш.
Дівчина відключилася, відчуваючи, як поганий настрій повільно її залишає. От же. Зробила комусь добре діло…
