Взагалі, якби ми розлучилися з чоловіком, і перебували в добрих відносинах, то я дзвонила б Мишкові й чесно ділила навпіл знайдені грошові заначки.
Але в нашій ситуації я вважаю, що маю всі моральні права на ці “залишки” нашого спільно нажитого майна.
Ми були у шлюбі шість років. Нажили дитину, автомобіль і дали в борг сімейній парі, з якою дружили, сімдесят тисяч гривень сумісно накопичених грошей.
Після нашого розлучення дружина друга розвела руками:
– Гроші нам дав Мишко, отже, повернемо ми їх теж Мишкові. А він уже нехай сам вирішує, чи ділитися з тобою.
Чоловік віддав перевагу другому варіанту – не ділитися.
Розлучилися ми через його щомісячні загули. Мишко взагалі себе не контролював, міг заснути на підлозі в коридорі, або зачинившись у вбиральні. Донька підростала, почала запитувати:
– Мамо, а чому тато спить на підлозі? Йому зручно? Чому він не прокидається? Чому від нього пахне?
Я вирішила, що перед очима моєї доньки не повинен стояти такий приклад. Одного дня я просто замкнулася зсередини на ключ і не відчинила чоловікові двері!
А коли він заснув у під’їзді, то винесла йому зібрані речі. За безпеку не переймалася: п’ятий поверх, між четвертим і п’ятим – двері – грати, чужі не тинялися, сусіди по сходовому майданчику – порядні люди.
Вранці Мишко стукав, дзвонив у двері, але я йому не відчинила, через двері повідомила, що ухвалила рішення про розлучення. Він пішов з кінцями.
Доньку бачити не хоче, сплачує мінімальні аліменти. Зате, всім розповідає трагічну історію про те, як жив у моїй квартирі, зробив шикарний ремонт, а я його вигнала, як шолудивого собаку.
Ремонт… Це була болюча тема. Батьки забрали до себе бабусю, нам видали ключі від її квартири, де сипалося абсолютно все. Потім бабуся написала дарчу на моє ім’я.
Ремонт почався, коли ми туди тільки заїхали, тривав усі шість років нашого шлюбу й, остаточно квартиру я привела до ладу, зовсім нещодавно.
Спочатку Михайло, мабуть, соромився показати справжню свою натуру, половину зарплати приносив.
Потім розслабився, коли я була в положенні. І почалося. Що далі, то менше грошей він приносив в родину, бо отримував готівкою, працюючи на будівництві.
Після появи доньки, його, в день зарплати, додому можна було не чекати! Або він приходив посеред ночі з пакетом, в якому дзвеніли пляшки, вештався по квартирі, і засинав будь-де.
Вранці з’ясовувалося, що він не пам’ятав, де і з ким був, коли додому прийшов, і куди поділася зарплатня.
Він вивертав кишені, перераховував те, що в них завалялося, і гордо вручав мені на продукти сімсот-вісімсот гривень, іноді менше, бо більше не було.
Про те, що чоловік, повертаючись додому в нетверезому стані, іноді просто ховає гроші по всій квартирі, я дізналася не одразу.
Якось я несподівано це побачила. Він мене розбудив, поки гуркотів у коридорі, але я вдала, що сплю. Він зайшов у спальню, обійшов ліжко, відсунув тумбу, покопирсався, засунув назад і пішов.
Коли він заснув, я подивилася, що він робив із тумбою. Тумба стояла на килимі. Коли я підняла кут килима, то там лежали гроші.
Мені б одразу зрозуміти, що він часто так робив. Але подібне, мені, навіть, на думку не спало.
Вранці Мишко вивернув кишені, віддав мені рештки. Я зробила висновок, що про заначку він забув. Витратила ці гроші на дочку.
На що ми жили… На залишки зарплати чоловіка, на мою зарплату, на допомогу моїх батьків. Я сама збирала гроші на матеріали, інструмент, на доставлення.
Ті гроші, які ми дали друзям, планувалося витратити на ремонт. То були мої гроші, не чоловіка. Але з рук до рук їх передав Мишко. З чого було зроблено висновок, що саме Михайло є кредитором.
Ми розлучилися – і слава Богу! Я доробляла ремонт своїми руками. Першу заначку знайшла в рулоні килимового покриття.
Згадала про ті гроші, які чоловік під килим під тумбою ховав, склала два плюс два та зрозуміла, що вдома можуть бути ще гроші. Почала шукати.
Майже всі заначки я знайшла одразу. У банці, що валялася в кухонній шафі, дідько знає скільки років, з апельсиновими кірками.
Під лінолеумом у коридорі, там не було плінтусів, руки не доходили. Під пральною машиною. У коробочці із губкою для взуття.
У системному блоці комп’ютера. Навіть на балконі знайшла: гроші були загорнені в пакетик і акуратно притиснуті ніжкою старого крісла.
Два роки у розлученні, а досі іноді знаходжу заначки колишнього чоловіка. Шафу міняла, стару відсунули від стіни, щоб розібрати, а там скотчем гроші приклеєні до задньої стіни шафи.
Під холодильником знаходила, ще, у відкритому мішку шпаклівки. Так і хочеться йому зателефонувати, та подякувати.
Хоч щось добре, крім доньки, від нього лишилося! Так, що заначка – це не завжди погано! Вам так не здається?
