Мені дуже погано. Я навіть не знаю, хто мені може допомогти. Я просто сама руйную своє життя.
Два роки тому переїхала. Не люблю цю квартиру, поміняла район, тепер змушена тягатися з дитиною маршрутками. Ще й захотіла досягти мети зробити кар’єру. Кинула роботу, пішла на іншу, за рік пішла. Тепер ще потрібний рік стажу. Стаж іде, але фактично не працюю, а податки плачу.
Так жалкую, що покинула першу роботу. Не потягну те, що намітила. Ні фізично, ні матеріально. Потрібно багато грошей, на те, що хотіла, та й характер твердий. А так соромно перед усіма, адже вихвалялася, ким я буду, яка в мене мрія. Тепер ще чоловік без роботи залишився. Злидні повні.
В нас двоє дітей. Намагаюся хоч щось заробити вдома, копійки. Він теж, але якісь фінансові нові проблеми виникають. Хочу повернутись, у стару квартиру, на стару роботу. Але потяг вже пішов.
Хотіла покращити матеріальний стан нашої родини, а вийшло, що погіршила. Ніщо не тішить, тільки все гірше та гірше. Розумію, що сама вже не можу впоратися з цим станом і мені потрібна допомога. Але до лікаря йти не хочу, та й грошей немає, і місто невелике все на увазі. Як вийти зі всього цього не знаю.
Вдома безлад, не стоять руки до цієї квартири і все, ремонту нема, все страшне. Зробити хоч якийсь ремонт грошей теж немає, навіть готувати тут бридко. Не відчуваю себе вдома. Одна радість – поспати, забути про все, хоч і сплю погано. Чим я думала, коли все почала. Чому інші люди живуть і радіють з того, що є. А мені було мало, захотілося більше.
Я дурна. Ненавиджу себе. Депресія в мене вже вдруге. Вперше мені психотерапевт допомогла, змотивувала йти далі. А тепер я з нею розмовляла, але ефекту нуль. Я б поїхала кудись, якби була фінансова можливість. Грошей немає, ще й у борги влізла.
Допоможіть, може, хтось знаходив вихід і подібної ситуації.
– Таня! Ти? – гукнула Наталя Семенівна жінку у старому зеленому плащі. Вона була одягнена…
- Пані, не знаєте, автобус уже пішов? - до зупинки підбіг захеканий мужик. Саме мужик,…
Він брів нічним містом, сильно хитаючись, після прийняття доброї порції міцного. Куди забрів? Його це…
Їх завжди було троє, з дитячого садка. Смішно зізнатися, але в сорок два роки Ніна…
Ірина готувала вечерю і почула, як відчинилися вхідні двері. Чоловік мав прийти за дві години,…
– Та я не тільки бачити, я знати її не хочу! – Вигукнула Віра, коли…