– Твій батько мені вже ось де! – Марія Євгенівна, моя мати, провела рукою по шиї, показавши, наскільки сильно їй набрид батько.
– Знову скандал на рівному місці? – Осудливо зітхнула я.
– Нічого не на рівному, – ображено пробурчала у відповідь мати. – Він мене прямо дратує! Ось учора хоч.
– Повернувся з роботи й давай нісенітницею страждати. Поїсти йому наклади, кави налий, пиріг відріж! Невже в нього нема рук?
– Мамо, ти цілими днями вдома сидиш, а тато втомлюється, – повчальним тоном промовила я. – Нічого немає страшного в тому, що ти накрила б для нього стіл.
– Хіба я схожа на слугу? – гордо поцікавилася у мене мати.
Я нічого не стала відповідати їй, бо знала, що з нею просто марно сперечатися.
Мати, за свої шістдесят років, працювала лише п’ять. Весь час вона, під тим чи іншим приводом, сиділа вдома.
Зате батько, Григорій Ілліч, працював не покладаючи рук, попри те, що вже давно вийшов на пенсію.
Він працював водієм в енергетичній компанії та, разом із пенсією, приносив додому непогану зарплату.
Працював він дві доби, через дві, та у вихідні дні дозволяв собі трохи випити. Тільки-но мати бачила в його руках пляшку, як тут же закочувала йому скандал.
На цьому ґрунті між ними відбувалися сварки, і батько, не стримуючись, дорікав мамі, що вона сидить на його шиї.
Вона з сильною образою сприймала закиди й, на кілька днів, оголошувала батькові бойкот: не розмовляла з ним і не готувала.
Однак, більше, ніж на три дні, її не вистачало. Залишившись без грошей, вона шукала до нього підхід.
Останнім часом батько все частіше і частіше дратував її. І вона бігла жалітися мені на нього.
Ось і сьогодні мати знову висловлювала мені невдоволення, щодо поведінки мого батька.
– Я тут подумала, що настав час ставити крапку і позбавлятися цього ярма, – підсумувала вона. – Подам на розлучення! Не знаю тільки, куди мені Гришу збагрити.
– Думаєш, тато погодитись піти зі своєї квартири?
– Чого вона його? Квартира моя! Дісталася від твоєї бабці, – гордо заявила мати. – Не знаю, чи квартиру йому винаймати, чи візьмеш його до себе?
– До себе? – Здивовано перепитала я. – Можу, звісно, але в мене однокімнатна. Куди я його покладу?
– Він твій батько, тож думай! – Мати поставила мене перед фактом.
Про те, що вони розлучаються, мати, цього ж дня повідомила батька, який був дуже спантеличений цією новиною.
– Квартира моя, тож тобі треба шукати собі інше житло, – нагадала вона.
Однак, вона не врахувала той факт, що, коли батько піде, то закінчиться і її легке, безбідне життя.
Я не змогла взяти батька до себе, зате винайняла йому квартиру в одному під’їзді зі мною, щоб відвідувати його вечорами.
Батько зібрав свої скромні пожитки, та поїхав. Мати, радісним поглядом оглянула стіни трикімнатної квартири й, самовдоволено посміхнулася.
Вже за кілька днів, коли вона вийшла в магазин, то зрозуміла, що в неї на карті всього вісімсот гривень.
Спустивши їх на покупки, вона задумалася про те, як далі житиме.
Думок про роботу жінка не допускала. За ці роки вона зовсім розучилася працювати, та вставати вдосвіта.
Усю ніч Марія Євгенівна не зімкнула очей. Жінку кидало в холодний піт від усвідомлення того, що вона не має грошей на проживання.
Марія Євгенівна думками, мимоволі, повернулася до чоловіка і від досади підібгала губи.
Проте, звертатися до Григорія за допомогою, вона не хотіла. Найпростіше було зателефонувати доньці.
– Дочко, позич п’ять тисяч, – попросила мати. – За квартиру треба заплатити.
– Мамо, а ти про роботу не думала? – замість відповіді запитала я. – Хто тепер утримуватиме тебе? Я точно не зможу. Батька ти вигнала.
– Обійдуся без порад, – пробурчала вона. – Позичиш, чи ні?
– Не позичу, а просто дам. Тобі все одно нема з чого віддавати. Цікаво інше, як ти далі житимеш? – не заспокоїлась я, бажаючи отримати відповідь на своє запитання.
– Розберуся якось сама. Не тріпай мені нерви, – повторила мати.
Я переказала їй п’ять тисяч гривень, проте, вже за три дні, мати знову мені зателефонувала і знову попросила грошей.
– Я лише вісімнадцять тисяч отримую, сплачую оренду. Я не можу тебе утримувати! – Роздратовано повідомила я матері.
– Треба ж! Яка ти жадібна! Забула, як я тебе виховувала? – розлютилася вона. – Не пам’ятаю, щоб я казала, що мені нема на що тебе утримувати!
– Мамо, гроші були татові. Ти забула, що практично все життя не працювала? Даремно ти його вигнала. Як би потім не пошкодувати, – з осудом промовила я.
Розгнівана мати звинуватила мене в жадібності й кинула слухавку, показавши цим свою зневагу.
Наступного дня ввечері я вирішила зайти до батька. Я купила торт і постукала у двері орендованої квартири.
На мій подив, двері мені відчинила мати. Від розгубленості, я втратила мову.
– Дочка твоя прийшла, Грицько! – голосно крикнула вона.
Через пару секунд у передпокої з’явився мій батько. Він міцно мене обійняв і, прошепотів:
– Мати твоя мене назад кличе, каже, що без мене їй нудно. Не знаю що робити. Думаю, може мені все-таки погодитися?
– Не знаю, сам думай, – натягнуто посміхнулася я, і знизала плечима, чудово розуміючи, чому мати прийшла до батька з повинною.
Дуже швидко дружина-нахлібниця зрозуміла, що жити на втіху без батькових грошей, не зможе, а йти працювати не хотілося.
Тому мати вирішила прийти до батька з повинною і покликати його додому, пославшись на те, що сильно скучила за ним.
Звичайно, вона скучала більше за ситим життям, тому мені довелося прикусити язика і приборкати свій характер.
Через пів року, мати знову почала мені скаржитися на батька, як сильно він її дратує.
– Мамо, знову хочеш його вигнати? Перш ніж це робити, сто разів подумай про те, на що житимеш. Я не утримуватиму, а працювати ти не хочеш, – нагадала я матері.
Матері довелося приборкати свій гонор і, вкотре, усвідомити, що змінити своє життя їй не вдасться, бо вона дуже лінива до роботи, зате гроші полюбляє!
Отож, доводиться мені вислуховувати її скарги на батька, та нагадувати, час від часу, про її “розлучення”! Допомагає! Але так мене вже це задовбало!
