Випадок з мого дитинства. В одній родині жив кіт. Дорослий мордатий з великими “шарундулами”. Потім взяли цуценя німецької вівчарки. Кіт його ганяв весь час. Собака зросла, а кіт ганяв його. Обоє не злазили з господині.
Ця жінка пішла з сім’ї, а й собака і кіт відмовилися це робити. Вважали за краще залишитися з чоловіком. Не завжди нагодовані та обласкані. Чоловік запив, але “гурток волохатих” його не кинув.
Пес сусідських курей крав без підказки й додому приносив цілими. Сам їв тільки коли давали. Терпляче і він і кіт сиділи чекали, а слони текли й шлунки гули. Потім і кіт почав промишляти дрібними нальотами. Це породжувало скандали з сусідами.
Минув час. Запій був закінчений і справи у нього налагодилися. Не без допомоги друзів, звичайно. З’явилися гроші й одягнувся добре. В один прекрасний момент колишня дружина знову зачарувала цього хлопця і спробувала повернутися в цей будинок.
Пес порвав все, що на ній було зверху, а кіт доповнив все знизу. І в туфлі теж напудив. Як належно.
Підсумок: Цей хлопець кинув ту дружину і зійшовся з іншою. Але кіт з собакою з великою підозрою на неї дивляться.
Висновок: я вірю тваринам більше, ніж жінкам. Собака і кіт брехати не вміють. Трохи лукавити, щоб приголубили й погодували можуть.
