Ще три дні тому Алла була впевнена, що в неї прекрасна, міцна сім’я – чоловік, який любить, чудові діти. І ось в одну мить ця впевненість розсипалася, як картковий будиночок.
Липень, спека, до відпустки ще цілих три тижні. На той час чоловік повернеться з відрядження, а діти із заміського табору, і вони всією сім’єю вирушать на море.
Такі були плани. Але життя їх трохи підправило.
Почалося з того, що Аллі на третій день після від’їзду дітей і чоловіка стало нудно, і вона вирішила провести вечір зі своєю подругою – Людмилою.
Купила коробку тістечок та поїхала. Вже дорогою зателефонувала до Люди, але та не відповіла. “Напевно, щойно прийшла з роботи і пішла в душ”, – подумала Алла.
Але все виявилося не так банально. Коли вона підійшла до дверей квартири Людмили, то почула музику. Алла подзвонила. Музика обірвалася. Вона подзвонила ще раз:
– Люсь, це я, відчиняй.
Двері відчинилися. Вигляд у подруги був збентежений.
– Алло, ти трохи не вчасно. У мене гості, – сказала Людмила.
– Ну, вибач, зайду вдруге, – відповіла Алла і вже хотіла попрямувати до ліфта, коли побачила у передпокої під вішалкою руду шкіряну сумку, з якою Савелій завжди їздив у відрядження.
– Гості чи гість? – Запитала Алла і, різко відсунувши з дороги господиню квартири, увійшла всередину.
Савелій у домашніх штанах та білій футболці сидів на ліжку у спальні.
– Доброго дня, чоловіку! – Сказала вона і, повернувшись, пішла до виходу. – Не заважатиму вам.
Вдома вона насамперед зібрала всі речі Савелія. Вийшло дві великі валізи, куди вона поклала його ноутбук, всі документи з письмового столу, взуття та інше барахло.
Навіть його колекцію пивних кухлів, які він привозив із різних країн, запакувала, переклавши спідньою білизною, щоб не розбилися.
Те, що не вмістилося, Алла склала у великі мішки, які залишилися з того часу, коли вони робили у квартирі ремонт.
Все це добро жінка виставила в тамбур – сюди Савелій потрапить, ключ у нього є. А ось двері у квартиру вона зачинила на внутрішню засувку.
Алла вже встигла зварити собі каву, коли у двері подзвонили і в тамбурі пролунав гучний голос чоловіка:
– Алло, відчини. Давай поговоримо!
Вона не реагувала. Тоді задзвонив телефон.
– Ти навіщо виставила мої речі? – почувся голос Савелія.
– Тому, що ти тут більше не живеш, – відповіла вона.
– Ми ж купували цю квартиру разом, я теж маю на неї права! – Заявив він.
– Нічого не знаю. Свої права будеш доводити в суді, – сказала Алла. – Ось коли принесеш рішення суду, тоді й увійдеш.
– І куди мені йти? – Запитав він.
– Не знаю. Втім, у тебе кілька варіантів: можеш повернутися до Людмили – вона, мабуть, буде рада. Можеш поїхати до батьків, чи сестри. Хтось із них тебе притулить.
Алла чула, як Савелій почав дзвонити кудись, мабуть, батькам. За кілька хвилин він постукав у двері:
– Алло, нехай деякі речі в тебе залишаться, бо я все відразу не дотягну.
– Вантажне таксі або кур’єрська служба тобі на допомогу. Все, що не відвезеш, завтра викину, – сказала вона.
Вранці, коли Алла визирнула в тамбур, речей чоловіка не було.
Знайти у суботу слюсаря, щоб змінити замки, було складно, але Аллі це вдалося. Тепер Савелій не зможе увійти у квартиру, доки її не буде вдома.
У понеділок вона подала три заяви: на розлучення, на аліменти та на поділ майна.
– Алко, май на увазі, квартиру навпіл ділитимемо. Опинишся з дітьми в якійсь будці в комуналці, – погрожував Савелій.
Але суд ухвалив інше рішення. Ця двокімнатна квартира, дійсно була куплена у шлюбі. Але щоб її купити, Алла продала свою дошлюбну однокімнатну квартиру, де вони жили, поки не з’явилася друга донька.
А суму, яку бракує, взяли в кредит, який нещодавно виплатили. Ось половину цієї суми суд і ухвалив виплатити Савелію.
– Ну, і де ти гроші візьмеш, щоб мені виплатити мою частку? – усміхнувся колишній чоловік.
– Не хвилюйся, знайду, – запевнила його Алла. – Ти мені краще скажи, коли твої батьки звільнять мій будинок?
– А чому вони мають його звільняти? – здивувався Савелій. – Вони там уже сім років живуть.
– Ось і я кажу – пожили сім років, настав час з’їжджати. Місяця їм вистачить, щоб зібратися? – Запитала Алла.
Будинок, про який говорила Алла, вісім років тому дістався їй у спадок від матері. Це був міцний, зроблений з колод будинок: з великою кухнею, двома кімнатами на першому поверсі і двома додатковими спальнями в мансарді.
У будинку було газове опалення, проведено водопровід. Стояв він на ділянці чотири сотки. У свій час Алла і Савелій хотіли самі переїхати в нього, але він був розташований у приватному секторі міста, звідки було незручно добиратися і до роботи, і до дитячого садка.
Рік будинок простояв порожній, а потім одружилася молодша сестра Савелія, і його батьки попросили дозволу пожити в цьому будинку, а в свою квартиру пустили молодят.
І ось минуло сім років. Мати Савелія розвела невеликий город, стала садити картоплю та інші овочі – вона була родом із села, тож для неї робота на землі була звична.
– Ти не можеш вигнати моїх батьків з хати. Вони там уже прижилися за цей час. Батько ґанок відремонтував, вони новий газовий котел поставили.
– За ґанок – дякую, за котел заплачу, якщо документи нададуть, – сказала Алла.
Вона сама зателефонувала колишнім свекрам і спитала, коли вони звільнять будинок.
– Алко, а тобі не соромно? Старих людей без даху над головою лишаєш! Нікуди ми не поїдемо звідси! – Кричала телефоном свекруха.
– Ти не можеш виселити їх – вони там зареєстровані, – заявив Савелій.
– Ні, не зареєстровані, – відповіла Алла. – Твоя мати не захотіла тоді виписуватись зі своєї квартири, щоб продовжувати лікуватися в тій же поліклініці. Вона тоді сказала:
– У нас тут нова поліклініка, добре обладнана, усі лікарі є. А там лише офіс сімейного лікаря, а до фахівців треба по всьому місту їздити.
– Тож мені варто лише викликати поліцію, показати документи, і твоїх батьків швидко попросять на вихід.
– І навіщо тобі цей будинок? – Запитав Савелій. – Ти ж сама казала, що в землі копатися не любиш.
– Як навіщо? Продам! З тобою розрахуюсь. Нам із доньками трикімнатну квартиру куплю – вони ростуть, їм свої кімнати потрібні, – пояснила Алла.
Свекруха, зрозумівши, що Алла не жартує, підняла проти неї всю рідню. Телефон у Алли розривався від дзвінків усіляких тітоньок, двоюрідних і троюрідних сестер. Але всі ці люди були рідними Савелію, і їхня думка не мала ніякого значення для Алли.
– Де ж ти совість розгубила? Невже тобі нас зовсім не шкода? – обурювалася колишня свекруха.
– А ви запитайте, де була совість у вашого сина, коли він по чужих ліжках скакав? – Відповіла їй Алла. – Поводився б Савелій, як порядний чоловік і батько, ви б так і продовжували жити в моєму будинку.
– А тепер, будьте ласкаві, на вихід, мені потрібно самій про своїх дітей піклуватися. А про вас нехай ваш син переживає.
Хоч як тягнули батьки Савелія, а з’їхати їм довелося – Алла виставила будинок на продаж. А свекри повернулися до своєї двокімнатної квартири й почали жити із сім’єю молодшої доньки, яка в цей час уже мала п’ятирічного сина.
Дочка з чоловіком та сином жили в одній кімнаті, батьки – у другій. Савелій поки винаймав квартиру, Людмила поселити його у себе відмовилася, пояснивши йому «різницю між туризмом та еміграцією».
І справді, навіщо їй безквартирний чоловік тридцяти семи років із дуже помірною зарплатою, від якої бухгалтерія ще довго відщипуватиме цілих тридцять відсотків? Батьки та сестра теж не дуже його вітали, бо справедливо бачили в ньому джерело всіх своїх бід.
А Алла зробила все саме так, як казала Савелію: продавши будинок, вона насамперед розрахувалася з колишнім чоловіком. Потім продала свою двокімнатну квартиру, купила трикімнатну, відремонтувала її, обставила меблями.
І стали вони, як кажуть, жити-поживати і добра наживати: Алла працювала, старша дочка навчалася у четвертому класі, молодша готувалася піти в перший. А влітку Алла все ж обіцяла донькам відвезти їх на море, як і планувалося, – скільки того життя…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
