Три дні за вікном було дуже галасливо – сусідка знову привезла на дачу велику компанію на свята. Тим більше, що і з погодою пощастило, такі сонячні дні рідкість для пізньої осені.
Свою молоду сусідку Ганна Дмитрівна не любила.
Вони й не спілкувалися загалом, – Лєра молода жінка, а Ганні Дмитрівні вже шістдесят, а її чоловікові, Олексію Івановичу, ще більше.
Лєра влітку на дачі була наїздами й тільки з компанією. Вони не одразу й зрозуміли, що в неї є донька, та й то по грубих окриках:
– Емма, куди пішла, йди вдома грай, погода погана!
– Які тобі гості, ти поводитись спочатку навчися!
– Еммо, ану швидко принеси тарілки одноразові та виделки, і щоб я тебе не бачила, тут дорослі розмовляють!
З друзями Валерія голосно реготала, вони смажили м’ясо і приймали на груди різні напої в альтанці, а Емму зазвичай навіть не було чути. Через слово і Лєра, і всі її друзі сипали матюками, так, що може і вірно, що їй з ними поряд не місце.
Від сусідів навпроти Ганна Дмитрівна випадково дізналася, що Лєра незаміжня, ось і намагається знайти собі пару, але поки в неї не виходить. Сама вона диспетчер в автопарку, от і звикла кричати на мужиків та говорити їхньою мовою.
– Та хто на неї клюне, хіба що з переляку, – бурчав чоловік.
Він навіть морщився, коли раптом сусідка приїжджала – значить спокою не чекай. А Лєра дуже спритно всіх розставляла по місцях, і вже один із гостей косив зарослу травою ділянку.
А хтось прибивав знову поручні, що відвалилися, на старому ґанку, ставив мангал, колов розсохлі дрова і нанизував шашлики.
– Схоже вона вічно під мухою, що за дівка у покійної Світлани Сергіївни будинок купила, – обурювався Олексій Іванович, – та ще потім за кермо сідає, авантюристка якась!
Але знову ж таки від сусідів Ганна Дмитрівна дізналася, що нова господиня дачі Світлани Сергіївни взагалі й в рот не бере, не любить, це вона просто така галаслива та криклива, от і здається, що завжди піддата.
Але краще від цього до Лєри вона не ставилася…
В ці вихідні Лєра з компанією особливо сильно розгулялася.
Чоловік Ганни Дмитрівни прийшов додому з вулиці злий, він чув, як Лєра біля паркану спілкувалася з одним із хлопців.
– Уяви, вона йому каже – переспи зі мною, ти ж від дружини до мене поїхав відпочивати, значить її не любиш!
– А цей… му… мужлай їй і каже – а що, давай прямо тут! І почали, я плюнув і пішов, навіть кущі біля паркану не всі встиг обрізати, от стерво!
Гуляла компанія довго, майже до ранку, потім начебто всі вгамувалися. Але опівдні прокинулися і почалася лайка.
Ганна Дмитрівна роздратовано слухала, як Лєра крикнула, що вони їдуть. Вони завантажили речі в машину, та так ляснули дверцятами, що її Олексій Іванович не витримав і навіть крекнув у серцях:
– Та щоб у тебе дверцята в машині зовсім відвалилися, щоб більше сюди не їздила!
А Лєра з компанією, різко газонувши, поїхала з дачі, схоже раніше за намічене. Видно сварилися через щось, от і вмотали раніше часу.
Всі навколо з полегшенням зітхнули, тут переважно зараз люди у віці, не сезон. Та й ніхто з цією Лєрою не хоче зв’язуватися, надто вона груба і хамовита.
А на їхніх дачах нарешті настала довгоочікувана тиша. Звідкись лилася тиха приємна музика. Сусід теж гілки на деревах обрізав, а хтось розпалював мангал, але все це було делікатно, без різких вигуків і слів.
До вечора чоловік протопив пічку, і затишне тепло, що ні з чим не порівняти, розлилося по кімнаті. Ганна Дмитрівна з в’язанням влаштувалася біля телевізора.
Вдень вона набігалася, часник під зиму посадила, вкрила троянди, адже вони скоро їдуть. Полуницю теж прикрила лапами ялівця, він так за літо розрісся, що довелося обрізати, а лапи стали в пригоді…
– Я ненадовго вікно відчиню, піч кисень з’їла, нехай трохи провітриться, бо спати буде погано, – чоловік прочинив вікно і пішов, а Ганна Дмитрівна через якийсь час почула якесь жалібне нявкання.
Спочатку вона вирішила, що знову сусідка Валя забула свою стару кішку Дану. Таке вже не раз бувало, Дана могла знову загуляти й Валя без неї поїхала. Але нявчання стало частіше звучати й більше скидалося вже на плач, а не на кішку.
Ганна Дмитрівна встала, до вікна підійшла, і їй здалося, що у темному вікні будинку їхньої крикливої сусідки Лєри промайнула чиясь тінь. А потім знову почувся плач і стукіт у вікно. Ну, точно в будинку хтось є.
Ганна Дмитрівна накинула куртку і вийшла надвір. Чоловік ще порався по господарству, у лійку води з бочки набрав для туалету – літню воду в них уже відключили, а свердловину кажуть треба робити, коли живеш постійно.
– Ти чого вийшла? – здивувався Олексій Іванович.
– Та здалося, що в будинку в Лєри хтось плаче.
– Кинь, здалося тобі, вони ж давно поїхали, – чоловік знову скривився, як завжди при згадці Лєри.
– Давай все ж таки перевіримо, – попросила вона чоловіка, і він неохоче погодився.
У кутку їх ділянки, де була спільна розводка літньої води, в сітці між їхніми з Лєрою ділянками була дірка для проходу.
Вони пройшли на чужу ділянку, підійшли до того вікна, і раптом обидва побачили у вікні Ему, що плакала.
Насилу дівчинка відчинила вікно зсередини, Олексій Іванович драбинку підставив і допоміг їй спуститися.
Емма вся тремтіла, вона замерзла, і схлипувала, плакати вже сил не було.
– Мама сваритися буде, що я така недолу-у-у-га, зганьбила її знову перед людьми-и-и, – побачивши Ганну Дмитрівну та Олексія Івановича, з новою силою заридала дівчинка.
– Божевільна твоя мама, ось що! – не витримав Олексій Іванович. Він зняв з себе куртку, загорнув худеньку, як курча, Емму, і поніс додому.
– Мені вже шість років, я скоро в школу піду, – через годину розрум’янилася від пічного тепла і від смачного курячого супу, гордо розповідала Емма. Поївши, вона відразу заснула на дивані під пледом.
– І що, ця зараза так зникнення доньки й не помітила? Ну й матуся! – Обурився Олексій Іванович. Але Ганна Дмитрівна набрала номер бухгалтера їхньої автоколони, дізналася телефон Лєри, і через кілька хвилин їй зателефонувала.
– Багато честі, мабуть, так і не спохватилася дочки, та її треба материнства позбавити, – обурювався Олексій Іванович, – Та як це можна було дочку забути, не розумію я цього?
Лєра відповіла не відразу, і, як не дивно, досить чемно:
– Та я вже зрозуміла, що закрила її в будинку, та ще й світло відключила. Але Емма у мене не пропаде, вона живуча, як і я.
– Ми просто на виїзді на трасу в дорожню пригоду потрапили, і досі тут стоїмо розбираємося. Дякую вам, можна Емма у вас побуде, я за нею завтра приїду…
Вранці дівчинка раніше за всіх прокинулася, склала плед акуратно, знайшла на столі гребінець і причесалася. Потім умилася водою з рукомийника, який Олексій Іванович ставив у будинку, коли літню воду відключали.
І свіжа і виспана дівчинка весело сказала господарям:
– Доброго ранку, бабуся Аня, дідусь Льоша, а я вмію рисову кашу варити й млинці пекти, а ще бутерброди смачні робити, давайте я допоможу?
Ганна Дмитрівна була дуже здивована, Емма і пилососити вміла, і готувати, і читала вже непогано, і рахувала до ста.
– Хто ж тебе цьому навчив? – Запитав Олексій Іванович, і її відповідь вразила їх обох.
– Це мама мене навчила, щоб я вчилася краще за всіх і не була бовдуром, як вона, – весело повторила Емма слова матері.
– А ще мама сказала, що я буду щаслива, тому що я не дуже гарна, адже – не народись красивою і будеш щасливою, – повторила дівчинка вільну інтерпретацію висловлювання від своєї мами.
І навіть Олексій Іванович розсміявся, дивлячись на Емму,
– Ну і мама у тебе…
Вдень Ганні Дмитрівні онук Вадим зателефонував:
– Бабусю, ну коли ви повернетеся з дачі, я до вас у гості хочу.
Ганна Дмитрівна слухала безтурботний голос Вадима та порівнювала. Йому вже дев’ять, а він зовсім, як дитина і нічого того, що вміє Емма по дому, Вадим не вміє робити, ну правда вчиться добре, треба ж, як буває.
Лєра приїхала за Еммою лише надвечір на таксі. На лобі у неї була ґуля – вдарилася при аварії, вантажівка підрізала кілька легковиків.
– Дякую вам, може і добре, що Емму забули, – раптом усміхнулася Лєра, і навіть чоловік Ганни Дмитрівни не знайшовся, що сказати.
А Лєра додала раптом несподівано:
– І взагалі я перед вами у боргу!
І вона і справді потім не раз виручала Ганну Дмитрівну та Олексія Івановича, син їх не особливо дачу любив, а Лєра виявилася дуже чуйною.
Наступного літа Вадим на дачі здружився з Еммою, його ровесники не приїхали й від нудьги він з нею катався на велосипеді.
А ще через п’ять років Вадим раптом заявив, що коли він виросте, він з Еммою одружиться, тому що вони люблять один одного, і вона найкраща дівчинка у світі.
– Важко сказати наперед, добре це чи погано, якщо таке раптом і справді станеться, – філософськи зауважила Ганна Дмитрівна, коли вони з чоловіком удвох залишилися.
Чоловік відповів їй несподівано:
– Знаєш, може в наш час так і треба – все вміти та брати життя за горло? Та й взагалі – мені Емма подобається, вважай нашому Вадиму пощастить, якщо він з нею одружиться. Тільки от теща у нього буде надто криклива!
І обидва засміялися, згадуючи, як раніше недолюблювали Лєру…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Підтримайте автора вподобайками, та підписуйтеся на сторінку, щоб не проґавити нові публікації!
