І що він знайшов у цій сусідці з нарощеними віями. Хоча, якщо чесно, то Ольга частково була рада розлученню. Жити з Микитою ставало все важче, настільки різними вони були…

Оля сиділа в кріслі і мовчки спостерігала, як Микита збирає свої речі і складає їх у спортивну сумку.

– Валізу візьми – поміститися більше, – байдуже промовила дівчина.

— Не хвилюйся, у мене сумка велика, — озвався, мабуть, уже колишній чоловік.

Молодик підійшов до полиці, на якій стояли фотографії в рамках, і вибравши ті, де він сам, поклав у сумку.

— А що, наше весільне фото тобі не знадобиться? — єхидно запитала дівчина, — дивись ти там який красень.

— Не знадобиться, — похмуро пробурмотів Микита. — Сама милуватися будеш.

Він відкрив шафу і почав витягувати звідти свої речі. Ользі неприємно було спостерігати за цим і вона пішла на кухню зробити собі каву.

– Як же це все неприємно, – думала про себе дівчина. – Добре ще, що це моя квартира, подарована батьками до шлюбу, а то довелося б ділити.

І що він знайшов у цій сусідці з нарощеними віями. Хоча, якщо чесно, то Ольга частково була рада розлученню.

Жити з Микитою ставало все важче, настільки різними вони були…

…Познайомилися вони на роботі. В організацію, де працював Микита Ольга, влаштувалася одразу після закінчення інституту.

Молодий чоловік здавався їй дуже розумним і зовні був досить привабливим. Заробляв він непогано і заради Ольги, залишив свою дівчину, з якою тоді зустрічався.

Ользі цього було достатньо, щоб особливо не замислюючись, вискочити за нього заміж. Незабаром народився Роман, і дівчина всю свою увагу переключила на дитину. Ось тут і з’явилася ця красуня…

…Ольга допивала каву, як на кухню зайшов Микита і відкрив шафку, де зберігалися крупи й макарони.

Уважно оглянувши вміст шафки, він почав все звідти діставати!

Дівчина застигла від здивування, спостерігаючи за тим, що відбувається. Вона не вірила своїм очам!

Тим часом, Микита приступив до процесу — одну пачку макаронів він поклав у великий пакет, а іншу повернув на місце, з початої пачки з рисом відсипав рівно половину, а те, що залишилося, поклав у шафку, один пакет із цукром поклав собі, а інший залишив.

Навіть про манку та горох, який він терпіти не міг, не забув! Зате щедро залишив їй її каву. Треба ж, яка щедра душа!

— Там у кошику для одягу теж є твої речі,— сказала оторопіла від побаченого Ольга.

Микита уважно переглянув усі шафки і не знайшовши що можна було ще поділити, попрямував у ванну, де стояв кошик із одягом.

– І де були мої очі коли я заміж за нього виходила? – подумала Оля. – Це ж треба було отак втрапити.

Приголомшена Ольга вже з цікавості пішла у ванну і спостерігала як він витягав з шафки мило, зубну пасту і вже взяв її шампунь.

— Навіщо тобі шампунь для фарбованого волосся?! – засміялася Оля. – Ти зібрався змінити колір своєї шевелюри?

Микита зло зиркнув на неї, але шампунь поставив на місце.

— А Ромчика, як ділитимемо? – поцікавилася дівчина. – Тиждень у тебе, тиждень у мене?

Звичайно, ніколи в житті вона не віддала б йому сина, але спостерігаючи за тим, що відбувається, вона не втрималася від такого питання.

— Ні, він залишиться з тобою, я платитиму аліменти,— сухо відповів Микита.

— А може, ти його собі забереш? — переконавшись у тому, що йому абсолютно не потрібен син, вже сміливо запитала Оля. — У вас буде повна сім’я, а мені тепер доведеться своє життя влаштовувати.

Микита аж стрепенувся.

— Ти зовсім, чи що, куди нам Ромчика? Тут у нього садок поруч, — видав молодик, мабуть перше, що спало на думку.

– Так? І то правда, мені ж он, як зручно, вийшла і ось поряд садок. Відвела і на роботу, а з роботи прийшла і забрала. Ну добре. А ви собі нового народите, все правильно, — не втрималася Ольга.

Нарешті Микита закінчив збори. Він забрав усе що міг, окрім своїх речей, він вирішив, що речі, подаровані колись Ользі, теж належать йому і без докору совісті Микита поклав у сумку книгу, подаровану на восьме березня, туди ж вирушила срібна каблучка, куплена на річницю весілля і навіть початі парфуми, які він купував їй на день народження.

— Агов, ключі лиши,— гукнула чоловіка Ольга, коли він, підхопивши свої сумки, збирався вже йти.

— А раптом я щось забув? — стурбовано запитав Микита.

— Не хвилюйся, я все, що знайду тобі віддам!

Молодий чоловік кинув ключі на стіл і побачивши під ним свої стоптані старі капці, засунув їх у сумку, що вже була переповнена і з якої мало не вивалювався засіб для миття туалету…

…Коли за чоловіком зачинилися двері, Ольга сіла і засміялася. Як добре, що це сталося зараз.

За п’ять років спільного життя ще хоч небагато було нажито. А якби вони прожили десять років? Він би машину підігнав і меблі вантажив?

Ользі раптом згадався випадок, коли Ромчик попросив тата купити йому машинку, а той сказав, що схожа в нього вже є і не купив.

А коли Ольга принесла синові гарний новий м’яч, він зробив їй зауваження — у дитини, мовляв, ще старий хороший…

Потім на думку спав епізод у квітковому магазині. Це було ще до весілля. Вони гуляли і раптом Микита вирішив купити їй квіти.

Вони зайшли в магазин і хлопець взявся вибирати, але в міру того, як дізнавався ціну, настрій його змінювався і врешті-решт, він купив їй найдешевші.

Але тоді Ольга подумала, що в нього не було необхідної суми.

А коли вона помітила, що він завжди вибирає що подешевше, то чомусь вирішила, що він економний.

– Скупість – не дурість, – згадала вона бабусині слова, сказані, коли Ольга розповіла про один з таких випадків.

– Так скупий, чи жадібний, — міркувала Ольга, збираючись до батьків по сина. – І скупий він і жадібний! Це ж до такого додуматися — крупи ділити!

Цікаво, а туалетний папір він теж поділив? – усміхнулася Ольга. – Треба буде перевірити.

Правильно говорила її подруга Юля, що він скупердяй яких світ не бачив, а Ольга не вірила їй, думала, що заздрить…

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку! Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.