Моя життєва історія про конфлікт та образу, яку не вдається пробачити.
Нині мені 26 років. Коли мені було 20, мої батьки розлучилися. Мати знайшла молодого чоловіка та пішла до нього. Мені було дуже прикро за себе та молодшу сестру, якій на той момент було лише 7 років.
Але вибору ми не мали, я продовжувала жити з ними. Відносини з вітчимом не склалися від початку. Він був запальний, кричав на мене. Через рік такого життя ми з ним перестали навіть вітатись, живучи в одному будинку.
Мама та вітчим багато лаялися, кричали одне на одного та розбивали предмети побуту. Але одного разу сталася особливо жорстка сварка. Ми викликали поліцію, вітчима забрали, але поки він збирався, попутно розбив усі предмети у квартирі, за які він заплатив хоча б карбованець.
Розбив телевізор, холодильник, забрав усі свої речі, аж до брудної білизни, і зник із моєї родини на півтора року.
Я була щаслива. Моя мати навпаки, показала, що зовсім не вміє жити без чоловіка. Металася страшно, намагалася повернути мого батька, але не вийшло, і через рік вона знову повернулася до вітчима, хоча знала який він. Звичайно кращим за рік він не став. Але у матері була інша думка. Вона вирішила народити від нього дитину.
Я тоді переїхала, але дуже переживала за свою сестру. Поки мати виношувала дитину, вітчим дуже намагався здаватися добрим. Але щойно народилася сестра, все повернулося на свої місця. Він знову почав розбивати квартиру.
Вона дзвонила моєму батькові у спробах знайти допомогу, писала заяви до поліції. А потім сама їх забирала, мирилася з ним і продовжувала жити далі. Всім довкола говорила, як його ненавидить і як хоче піти, а потім знову сходилася з ним.
Нещодавно після чергової сварки вона знову вигнала його з дому. Через кілька днів він повернувся, бив вікна камінням і намагався вдертися у двері. Вона покликала мене на допомогу, я приїхала. Мама просила мене відвернути його, щоб він не виламав двері.
Тільки потім я зрозуміла, як сильно вона підставляла мене, думаючи лише про себе. Ще й покликала батька на допомогу, маніпулюючи тим, що вітчим може нашкодити мені. Загалом все знову закінчилося арештом вітчима на кілька діб, заявами і присягами матері, що вона його не пробачить.
У мене почалися проблеми, здавалося, що він чекає мене десь за підворіттям. А матері моїй, мабуть, таке тільки подобається, через місяць вона з ним помирилася і вже знову таємно спілкувалася, щоб родичі не ганьбили. А коли він знову прийшов трощити її будинок, після чергової сварки, знову хотіла втягнути мого батька собі на захист.
Я була проти, почала відбирати телефон, щоб вона не могла зателефонувати йому. І тоді я все зрозуміла. Просто усвідомила, що така людина мені в житті не потрібна, з такими проблемами у голові, вони у неї завжди будуть, і всі довкола будуть винні. І нехай це і мати, я вирішила більше з нею не спілкуватися і не брати участь у її житті.
Дуже переживаю із цього приводу, завжди хотіла собі велику дружну сім’ю, але думаю, що вчинила правильно. Хотілося б дізнатися про думку збоку.
