І у молодості дід мій був прудкий до жіночої статі, сама ж повелася на його промови медові колись, хоча вже й не дівчинка була, він у мене другий чоловік як-не-як. Та бачити натура його з роками не стала розсудливою, а навпаки тільки посилилася

І у молодості дід мій був прудкий до жіночої статі, сама ж повелася на його промови медові колись, хоча вже й не дівчинка була, він у мене другий чоловік як-не-як. Та бачити натура його з роками не стала розсудливою, а навпаки тільки посилилася.

То листоноші нашій усміхається, то з продавчинею в магазині люб’язно спілкується. А він-то в мене мужик гарний, господарський, та й не п’є майже (ну, не так як інші, на колінах додому не приповзає, якщо що, то біля паркану спати лягає, а вранці до хати приходить свіженький, як огірок).

От і подумала я, а може він на старість років і дружину собі іншу знайти вирішить! А я тоді як без чоловіка у хаті?

А як дізнатись? Запитати чи що? Так боязко! Я якось вже запитала його де гроші, що на смерть відкладала, і що? Каже – не брав, а я по очах бачу бреше, та й пропити не пропив точно, там стільки було, що втонути можна було б у “біленькій”.

А потім згадала, що сама переховала, від нього ж й переховала. Та поки пригадала, мізки йому клювала з Нового року і до Великодня. Було це років п’ять тому, то він мені досі згадує це.

А тут як спитати? А він щось почав з дому бігати. От і вирішила простежити за ним. Він із хати – і я за ним.

Це в місті там он показують детективи всякі та інше, а в нас у селі що? А нічого! Тільки дільничний, та і йому так, щоб нічого не робити!

Але він влада, хоч і маленька, ось думаю налякаю діда свого. Раз моє стеження не дало результатів, хоч владою налякаю. Покликала дільничного нашого, наливочки налила, ковбаски йому нарізала, а з собою і яєчок свіжих від курочок своїх назбирала і кажу, мовляв, налякай мого діда, ой чую серцем, що хтось причарував його.

Та так, що йому вдома не сидиться. Стежила за ним, то ні, до бабів не ходить. Мабуть, баба якась причарувала, а він бідолашний ходить шукає тепер її. А мені без нього як? А дільничний наш ковбасу їсть і лише усміхається, руками розводить.

А тут дід мій у хату забігає і кричить, мовляв, що трапилося, кажуть, що у нас дільничний! Невже пограбував нас хтось? Та проскочив у кімнату під підлогу спочатку, потім до шафи старої, та давай свої заначки вигрібати.

А потім ніби прийшов до тями, та й каже, ні, мовляв, не пограбували, все на місці – грошики його. Ну, були його, а стали мої, на смерть відкладу, навіщо мужику гроші?

Яйця кури несуть, наливочка своя, а решта на смерть! А дільничний ковбаску доїдає і дивлюся йти збирається. Так я й кажу одразу діду своєму, мовляв, ось, закон новий вийшов у країні нашій, всіх хто до бабів ходить реєструють, та й податок будуть вводити скоро.

Одна жінка – тисяча гривень, 2 жінки – дві тисячі, і це на місяць! Дід аж підстрибнув! От, гадаю, є грішок за ним! А він як закричить, ой, мужиків рятувати треба! Та й побіг з хати.

І два дні не минуло, а мені в магазині продавчиня каже, мовляв, знаєш, закон же новий запровадили, за коханок податок платити треба буде! Ось добре придумали!

Може мужики наші жеребцями бути перестануть! Ну, перестануть чи ні не знаю, а мій точно перестане! Заначки я відібрала, податки нема з чого йому платити буде! Тож нехай вдома сидить. А тут я доглядаю за ним!