– А твоя Лєнка що, не скидатиметься на подарунок батькам? – запитала Марина свого старшого брата, коли він заїхав за нею після роботи, щоби підвести додому.
– Я їй казав, але вона якось розмито на це мені відповіла! – відповів Ігор Марині.
– І ти це так просто залишиш? У вас взагалі гроші, у кого зберігаються?
– Та ми це ніколи не обговорювали та не розподіляли! Власне, ми й одружені лише пів року! Думаю, це питання теж треба буде вирішувати! Як і багато інших…
– Просто мені мама завжди говорила, прямо вчила мене, щоб усі гроші були в мене! Щоб я ще до весілля це Максу вселила.
– І що? Чи вдалося? – посміхнувся Ігор.
– Звичайно! А ти як думав? Всю зарплату мені віддає! Хай тільки спробує хоч на гривню менше принести, одразу може йти на всі чотири! – пишаючись собою, відповіла Марина.
– Круто! Молодець! А ось у нас у цьому плані щось незрозуміло все… Ми й бачимося рідко останнім часом. То вона працює, то я. Якщо один вихідний у місяці збігається, то вже добре! – поскаржився він молодшій сестрі. – До весілля було якось простіше, якщо чесно все!
– А завжди так! Але ж ти розумієш, що шлюб – це не про кохання, не про всю цю близькість!
– А про що тоді? Навіщо тоді люди взагалі, на твою думку, одружуються? – не розумів Ігор сестру.
– Ну я ось, наприклад, одружилася, щоб у мене нарешті була своя квартира! Плюс до всього, я видресувала Максима так ще до весілля, що він мало не на похід у туалет у мене питає дозвіл! Так само як і мама з батьком! Мені подобається бути вільною та незалежною, а ще й статус заміжньої теж багато чого дає, тільки от я не дозволяю своєму чоловіку наді мною верховодити! Тобі треба так само з дружиною! А то вона в тебе якась… Ну… Як це сказати…
– Марино, давай не треба нічого говорити про неї мені! У мене вдома не так, як у тебе!
– Та в тебе вдома взагалі ніяк, братику! Бери приклад, якщо є з когось, не тупи!
– Думаю, що ми самі розберемося, коли треба буде! – відповів він сестрі.
– Ти дорозумієшся, що вона тебе запакує в картонну коробку для пластиліну і діставатиме лише тоді, коли їй щось треба з тебе зліпити! – посміхнулася Марина, дивлячись на Ігоря. – Але це тільки, якщо ти сам з нею так не зробиш!
– Та не буде так у нас! Що ти мене тут лякаєш? – вже почав злитися він.
– Ой, та всі ви так кажете, хто тільки одружився! Усі мої подружки, хто заміжні, теж спочатку казали мені, що я страхів навожу, що я не права і в них так ніколи не буде, що їхні чоловіки — золото просто! Ага, аж десять разів! Кожна потім прибігла і поскаржилася мені, що я мала рацію і як же їм тепер, бідолашним, це все виправити! Як же взяти чоловіка у їжакові рукавиці та верховодити над ними?
– І що? Ти всім допомогла? – посміхнувся Ігор.
– Майже…
– Що означає «майже»? Не всім?
– Тим, хто не розлучився! – гордо заявила Марина брату.
– Ось як? – здивувався він.
– Так! Тож і тобі час би все це брати у свої руки! Я, звичайно, ще не допомагала мужикам починати верховодити над дружинами, але ти ж мій брат, і я не хочу, щоб тобою потім зневажала твоя курка!
– Марино, ти тихіше будь! Не треба так казати про Олену! – різко відповів Ігор.
– Ой, та що ти так паришся? Впевнена, що вона про мене, про тебе і всю нашу сім’ю і не так говорить! Ми ж тільки починаємо тут всі знайомитися! Якби ти тут собі бабу знайшов, то я вже давно всі її слабкі сторони виявила б, а оскільки ви тільки переїхали та бачилися ми з нею тільки двічі…
– Двічі? Я думав, що ти з нею бачилася тільки на весіллі! – знову здивувався він.
– Ні! Я якось до вас забігала додому, вона якраз на роботу йшла, і ми перетнулися!
– А, точно, Олена говорила мені про це! Так це було місяці три-чотири тому!
Ігор пригальмував біля будинку сестри, сподіваючись, що вона вже вийде з машини та не буде йому на мозок капати, але помилився. Вона давно з ним так не спілкувалася, по-родинному, як вона сама вважала, довірливо, і не поспішала додому.
Все одно її чоловік був максимально приручений і нічого не скаже за те, що вона затрималася. А при ньому вона на такі теми говорити не хотіла, бо боялася, що може розкритися багато маніпуляторних моментів, які вона використовує саме на Максимі, потім їй це могло якось відгукнутися, якщо він дізнається.
Так що вона просто робила все тишком-нишком, щоб він був не тямущою її особистою маріонеткою.
Тож вона залишалася в машині з братом і промивала йому мізки. За фактом робила те саме, що і з чоловіком, тільки з іншого боку. Створювала собі ще одну ляльку-маріонетку, щоб керувати не лише своєю сім’єю, а й родиною брата.
А сам Ігор цього не розумів, він просто думав, що сестра лізе у справи його сім’ї, у його стосунки з дружиною тільки тому, що вони кілька років жили порізно, далеко один від одного, доки Ігоря не перевели по роботі до рідного міста, тоді вони з дружиною кинули все на старому місці та переїхали сюди.
Коли Марина приходила до брата, вона знала заздалегідь, що Олена зараз вдома має бути одна, і хотіла з нею роззнайомитися і довідатися про все, що їй треба, у неї самої, але не вийшло, тому що дружина Ігоря трималася стримано поряд, за фактом, чужою собі людиною. І це Марині теж не сподобалося.
– То що? Дозволиш сестрі молодшій допомогти тобі, поки пізно не стало? – скромно посміхнулася вона.
– Якщо чесно, то навіть не знаю, Марино… Може, ми самі якось…
– Гаразд! Гаразд! – Марина підняла обидві руки вгору, показуючи Ігореві, що здається у цій битві за його сімейне щастя. – Тільки потім, коли притисне, не біжи до мене чи до мами по допомогу! – принципово додала вона. – Все тоді, я побігла додому! Там Макс із дітьми на мене, напевно, чекають вже…
– Ага. Бувай.
Марина поцілувала брата в щоку і вийшла з машини. Поки він розвертав автомобіль на виїзд, вона продовжувала стояти на тому самому місці, де вилізла, і багатозначно дивилася на брата.
Поки Ігор їхав додому, він постійно обмірковував слова сестри. Спочатку він думав, що на нього це ніяк не подіяло, а потім почав копатися у спогадах, згадуючи різні моменти, коли проти його волі Олена, його дружина отримувала від нього те, що вона хоче.
Це все були різні побутові дрібниці, але Марина ж сказала, що все завжди починається з малого. А що, коли дружина вже почала його потихеньку заганяти під каблук? Йому цього жах як не хотілося. Вся його чоловіча гордість рвалася назовні для спротиву подібним ситуаціям.
І тоді він вирішив, що настав час починати ставити дружину на місце, а точніше, щоб вона була слухняною, підкорялася йому і ні в якому разі не робила так з ним. І почати він вирішив саме із грошової теми.
Тому що через місяць у його батьків річниця весілля, і він із сестрою вирішили подарувати їм великий телевізор, а коштував він недешево, на жаль. Він із сестрою вже скинулися, тільки Марина дала більше, сказала, що вони разом із чоловіком беруть участь у цій покупці.
А Олена так і не дала йому грошей на подарунок батькам. Відповідно, йому сьогодні треба поговорити з дружиною на цю тему, і взагалі зробити так, щоб усі гроші зберігалися в нього. Він же глава сім’ї, господар і здобувач, зрештою!
Коли він приїхав додому, Олена готувала вечерю на кухні.
– Привіт! – крикнула вона, коли почула що зачинилися двері в коридорі. – Ти в магазин не заїжджав?
– Ні! А треба було? – Заходячи на кухню, спитав він.
– Я ж тобі писала повідомлення, щоб ти молока взяв і дещо з приправ!
– Не побачив…
– Сходи тоді зараз, будь ласка, он у ту маленьку крамничку через дорогу, хоч би молока візьми! А по приправи я завтра сама заїду після роботи!
– Ні, Олено! Я нікуди не піду! Якщо тобі так треба – йди сама! Мені це молоко не потрібне! – різко відмовив він дружині.
– Так… А що сталося? Що це за тон? Чому ти зі мною так розмовляєш? – Напружилася вона.
– Бо не треба з мене каблука робити! “Сходи туди”, “Принеси те”, “Зроби це”! Я тобі що, хлопчик на побігеньках, чи що? – крикнув він на дружину.
– Я тебе просто попросила! Що ти завівся так від безневинного прохання? На роботі щось трапилося? Чи встав сьогодні не з тієї ноги?
– Просто мене дістали твої ось ці прохання, Олено! Я чоловік, зрештою!
– Та будь хоч Кінг-Конг! – Закричала Олена на чоловіка. – Якого біса ти підвищуєш на мене голос ні з того ні з чого? Якщо щось там собі вигадав, якусь образку, то йди поплач у ванній, а зі мною навіть не думай так розмовляти!
Олена вийшла з кухні, накинула на себе куртку, взулась, взяла сумку і пішла.
Ігор, поки її не було вдома, почав думати, а чи не сильно він зараз тиснув на жінку? Але ж сестра йому порадила, що не можна давати спуску тому, що йому не подобається, а бігати, як собачці, за будь-яким дрібним дорученням йому точно не подобалося. Так що він вирішив, що все зробив правильно і турбуватися тут нема про що.
Олена прийшла додому хвилин через п’ятнадцять, все ще зла на чоловіка, вона пройшла повз вітальню, де він розсівся, як цар, на дивані та грав у щось на телефоні.
Хвилин тридцять у хаті ніхто й слова не промовив. І Ігоря вже починала напружувати ця дзвінка тиша, тому він покликав дружину:
– Олено! – крикнув він із вітальні.
Але дружина проігнорувала його поклик.
– Олено! – Покликав він її ще голосніше хвилини через три.
– Що тобі треба? – Огризнулася дружина.
– Іди сюди!
– Я взагалі тут зайнята! Якщо треба – сам прийдеш!
Цей тон не сподобався Ігореві, і знову спливли в голові попередження Марини.
Він не став зараз нічого більше говорити Олені, вирішив дочекатися, поки вона сама прийде або хоча б проходитиме повз вітальню.
І, алілуя! Майже одразу, як він це подумав, у неї в сумці задзвонив телефон. Олена вийшла в коридор за мобільним, і Ігор знову покликав її:
– Олено, зайди, будь ласка, у вітальню!
– Що ти хотів? — стомлено зітхаючи, спитала вона.
– Я хотів поговорити з тобою про гроші на подарунок моїм батькам!
– І що?
– Ти коли свою долю даси? Нам із Мариною не вистачає десяти тисяч!
– Скільки? – очманіла вона від суми.
– Десять! – повторив Ігор. – І взагалі, знаєш, я так подумав, треба б тобі свою зарплату мені віддавати!
Олена засміялася в голос від такої заяви чоловіка.
– І що смішного я сказав? – не розумів він. – Або ти…
– Та з чого б я віддавала тобі свою зарплату? Ти мені хто, хазяїн, чи що? Ні! – Просміявшись, перебила вона Ігоря.
– А що ж тут такого? Буде загальний сімейний бюджет! Тільки він зберігатиметься весь у мене, от і все!
– Ага, а як же! А якщо мені на щось знадобляться гроші, то я мушу тут на навшпиньках перед тобою скакати, щоб випросити свої ж гроші, так? Ні, я сказала, такого не буде!
– Свої гроші? Вони взагалі наші, спільні! – обурився Ігор.
– Що? Серйозно? Ну, тоді давай заведемо загальний рахунок і туди відкладатимемо частину свого заробітку, щоб були загальними! І користуватимемося ними разом, на сімейні потреби! А ось цей твій закид про «віддавати все тобі» зі мною не прокотить, любий!
– Та що ти кажеш? Адже я твій чоловік, і моє слово тут…
– Рівноцінно моєму! Тож відстоюй свої вологі фантазії про підпорядкування на роботі, а не вдома! Зрозумів?
Як тільки вона договорила, пішла з вітальні назад на кухню, щоб продовжити готування. Більше вона ніяк не реагувала на поклик чоловіка цілий вечір.
І тільки коли вони обидва лягали спати, Олена запитала Ігоря:
– Поясни мені, що це сьогодні було ввечері? Що на тебе найшло?
– Олено, просто я ж чоловік, а значить …
– Так! Стоп! Це марення мені навіть не намагайся більше заливати! Говори правду!
Ігор задумався над цим проханням, брехати дружині теж не хотілося, але і як сказати їй, що йому необхідно верховенствувати над нею, інакше, як сказала сестра йому сьогодні, він стане підкаблучником.
– Ігорю! – Висмикнула його Олена з роздумів.
– Я сьогодні підвозив додому Марину…
– І?
– Вона мені сказала, що якщо я не примушу тебе слухатися мене, не візьму верховенство над бюджетом нашої родини, то ти мене, грубо кажучи, загнобиш…
– То тобі Марина сказала? Сестра твоя? – Розлютилася Олена.
– Так!
– Отже! Слухай! – Постаралася вона взяти себе в руки, щоб не підвищувати на чоловіка голос. – Ми з тобою рівні! Ніхто ні над ким у нашій родині не братиме шефство! Ми з тобою завжди всі рішення приймаємо разом, і якщо ти мене чи я тебе про щось прошу – це не означає, що йде якесь гноблення, Ігорю! Розумієш? Це нормальні життєві ситуації!
Він кивав на знак згоди.
– Але Марина …
– А якщо Марина ще хоч раз суне свій довгий ніс у справи нашої родини, то я їй його просто зламаю! Я не дозволю лізти в наше життя хоч комусь, навіть якщо це твої чи мої найближчі родичі! Сподіваюся, ти вчиниш наступного разу, так само як я тобі й сказала…
Ігор знову кивнув головою.
– Ну, а зараз давай спати, і більше цієї теми верховенства, щоб у нас вдома не було! Я більше попереджати не буду.
