– Саш, привіт, – у горлі знову дере, тому довелося прокашлятися перш ніж почати говорити.
З того боку тут же пролунав нетерплячий голос.
– Настя, ну що там? Зв’язок поганий, не чути тебе майже.
– Та я тут захворіла. Ти коли додому?
– Ну, зараз я з пацанами зайшов у бар після роботи, так що не знаю, години через три буду, напевно.
– Приходь раніше, будь ласка. Вдома їсти нічого і порошку від застуди на три прийоми, а аптека до восьми.
– Настя, ну вона ж поряд з будинком зовсім, – здивовано промовив чоловік.
– Сашко, я взагалі то хворію. У мене тридцять вісім. Так, ліки вже прийняла – і все одно та сама картина, – почала пояснювати Настя чоловікові всю ситуацію.
– А ну тоді все зрозумів. Скоро буду, не сумуй там, – без особливого ентузіазму в голосі відповів Олександр.
Настя поклала слухавку. І спробувала згадати, як вона поводилася, коли хворів Сашко.
З чоловіком така напасть траплялася рідко, але якщо вже раптом йому не пощастило і він підхопив застуду – вдома відразу все переверталося до гори дном.
Настя примудрялася одночасно готувати улюблені страви чоловіка, бігати в магазин за речами, які йому хотілося, та в аптеку за ліками, які треба було приймати.
А ще підтикати подушки, відкривати та закривати вікно, просто «посидіти зі мною, а то нудно», читати йому його улюблені книги, розповідати, що відбувається за вікном.
Коротко кажучи, жінка для хворого чоловіка виконувала буквально весь асортимент допомоги, який могла надати сім’я, що любить, в її обличчі.
І чути від Сашка пропозицію самій з температурою йти в аптеку була прикро.
Але на думку спало те, що завжди говорили жінки старшого покоління про чоловіків.
Мовляв, у жінок основний робочий орган – це серце, а чоловіки – мозок.
І якщо перші велику увагу приділяють почуттям і емоціям, що переживаються, то другі є більш раціональними та виражають навіть любов до партнерки через дії.
Ось зараз Саша повернеться додому, зайде дорогою в аптеку, потім зварить Насті нормальний супчик і подбає про неї так само, як і будь-яка любляча людина про свого партнера.
Принаймні вона на це сподівалася.
За два роки їхнього шлюбу та пів року стосунків до нього вона хворіла лише кілька разів і обидва рази чоловік був у відрядженні, тож можливості протестувати його на предмет дотримання клятви «у горі та радості» у Насті не було.
Як виявилося, дарма.
Бо до ранку Сашко вдома так і не з’явився. Телефон не відповів. Єдиний раз, коли він узяв трубку, було скоромовкою сказано:
– Слухай, Настя, тут обставини змінилися, я дуже зайнятий, давай якось сама, гаразд?
Що там за обставини, Настя так і не з’ясувала: вийшовши в аптеку, щоб купити ліки на заміну тим, які закінчилися, вона прямо біля стійки фармацевта несподівано для себе знепритомніла.
І прийшла до тями лише коли приїхала «швидка».
Медики вмовили їхати до лікарні, де й діагностували запалення легенів. Ще й сварили, мовляв, де ви раніше були, що так усе запущено.
А на роботі Настя була! І вдома! І ось ніяких симптомів, крім температури, що піднялася вчора, у неї не було зовсім.
Телефон чоловіка не відповідав. Насті потрібний був одяг, зубна щітка, зарядка для смартфона, який доживав останні двадцять відсотків, але Сашко вперто не брав слухавку.
Насилу додзвонившись до однієї з колег, жінка попросила її приїхати спочатку до неї в лікарню за ключами, а потім – з’їздити додому та взяти все необхідне за списком.
Пообіцяла дати гроші за турботу, але колега, добра жінка, лише відмахнулася, коли принесла все необхідне.
І навіть поговорила з Настею до душі про те, що відбувається.
– Припини, Настя. Сьогодні тобі, завтра мені допомога знадобиться, не все грошима міряється. А чоловік у тебе, звичайно, той ще … – з губ колеги зірвалося лайливе слово. – У квартирі перегаром так тхне, ніби тиждень гуляли, я речі твої збираю, цей на ліжку валяється і тільки стогне, щоб я не шуміла. Я й спитала, мовляв, нічого, що дружина у лікарні? А йому хоч би що…
Настя відчула, як губи затремтіли.
Образливо було до неможливості через те, що вона тут лежить, кинута й забута, без потрібних дрібниць, одягу й навіть документів, а чоловік там спочатку нажерся, як свиня, хоча Настя просила повернутися раніше, а тепер…
За тиждень Настиного перебування у лікарні Сашко так і не прийшов до неї жодного разу.
Лише іноді дзвонив і скаржився, як йому нудно одному. А ще – що тепер доводиться собі готувати.
– Уявляєш, довелося вчора замовити доставку. Вмотався, як проклятий, тепер думаю, винести дві коробки з-під піци чи тобі залишити, ха-ха-ха.
Ти там, до речі, скоро виписуєшся? Скучив уже і за нормальною їжею, і за затишком у хаті… – розливався солов’ям у слухавці Олександр, а Настя з кожним його словом відчувала все більше огиди.
Не розуміла жінка тільки одного: як вона могла вляпатися в це, та ще й абсолютно нічого не помітити за пів року стосунків та два роки шлюбу?
Вона ж досить прониклива і недурна в цілому дівчина була, як можна було не зрозуміти, що чоловік в такій ситуації поводитиметься… так?
Мабуть, таке можна виявити лише тоді, коли ситуація вже відбудеться.
І добре, що в Настиному випадку не було нічого особливо небезпечного, що відключилася вона в аптеці, а не вдома і що добра колега змогла підстрахувати.
А якби історія склалася інакше, клацнуло б у Сашка хоч щось, схоже на почуття провини?
Відповідь на це питання була очевидною.
Тому з лікарні Настя поверталася із твердим наміром зібрати речі та замовленим на певний час вантажним таксі.
Меблів у неї своїх не було – все, що знаходилося в дошлюбній квартирі чоловіка, було куплено, власне, до їх розпису в загсі, так що відвозити треба було тільки одяг, взуття та комп’ютер. Чотирьох сумок їй, мабуть, вистачить.
– О, привіт. А ти вчасно. Я тут захворів, мабуть, від тебе підчепив, – це були перші слова, які вимовив їй Сашко після тижневої розлуки.
Настя у відповідь на це лише байдуже знизала плечима і, роззувшись, пройшла до кімнати.
Витрусила з принесеного з собою пакета першу сумку і почала набивати її своїми речами.
– Е, я не зрозумів… А це що зараз відбувається?
– Це відбувається розлучення та дівоче прізвище. Я не збираюся залишатися в шлюбі з людиною, яка не прийшла ночувати до хворої дружини, натомість веселячись з друзями по шинках – це по перше.
По друге – не збираюся жити з мужиком, який замість хоч одного слова співчуття весь тиждень скаржився мені на те, як йому тут погано. По третє – не збираюся спускати на гальмах те, що все потрібне мені до лікарні принесла колега, поки ти валявся з похміллям.
– Ось саме, з похміллям! Я хворів, – відразу почав виправдовуватися Сашко. – Мабуть, неякісне щось попалося, так погано мені ще вранці жодного разу не було. А те, що такі слова… Ну ти знаєш, чоловіки більше за вчинками спеціалізуються, слова ми не дуже підбираємо.
– Вчинки у тебе теж не дуже, я тобі хвилину тому про все розповіла.
Терпіти таке я не маю наміру, тому відсунься й не загороджуй мені шафу.
– Настя, я захворів.
– І що? – Настя під цю суперечку встигла набити речами та застебнути другу сумку.
Здається, вистачить трьох. Ні, все ж таки буде чотири, ще ж два зимові пуховики та улюблена подушка.
– А вдома взагалі ліків немає.
– Вони є, ти їх просто не бачиш. Ти, коли з бару повертався, купив мені пачку порошку від температури, як я просила.
Ось його й пий тепер. Має бути смачним.
– Настя, це зараз взагалі не смішно. Хворій людині дорікати тим, що не вдалося вирватися і задовольнити всі твої хотілки! – обурився Сашко. – У мене температура тридцять вісім, якщо вже тобі так хочеться з’ясовувати стосунки, давай це зробимо тоді, коли я буду в нормальному стані, а не ось у цьому.
– Саш, ти що, не зрозумів? Жодних з’ясувань відносин не буде. Я йду.
Завтра ж, а може, навіть і сьогодні, якщо встигну за часом, подам документи на розлучення. Ділити нам нічого, тож уже за місяць, гадаю, будеш вільний. І зможеш бухати в барах скільки влізе, ніяка хвора дружина не відволікатиме.
– Так, вчепилася ти за ці бари … Настя, я взагалі-то не чужа тобі людина за два з лишком роки спільного життя. І мені взагалі-то погано! Ти звалиш зараз, а мені що, подихати накажеш, якщо раптом гірше стане?
– Ну, якщо іншого виходу не буде – подихай. Мені начхати, – рівно відповіла Настя.
І, відповівши на дзвінок водія таксі, попросила його піднятися та допомогти спустити сумки, пообіцяв доплатити за послуги вантажника.
– Переїжджаєте? – Усміхнувся чоловік, варто було йому побачити чотири картатих сумки.
– Ага. Іду у нове життя, намагаючись не штовхати мішок сміття, що нагадує про старе, — красномовно подивилася Настя на майже колишнього чоловіка.
Той демонстративно закашлявся і, захитавшись, звалився на диван, заплющуючи очі.
– Настя, мені справді погано.
– Ну а мої які проблеми? Швидку собі виклич, якщо раптом що.
Сашко розплющив одне око, осудливо подивився ним на Настю, намагаючись знайти в ній хоч крихту совісті. Мабуть, не знайшов, бо простяг:
– Совісті в тебе немає.
Раніше – любила. Але, як і зазвичай це буває, один бридкий вчинок людини може досить легко відрубати всі світлі почуття.
Сашко цього так і не зрозумів.
Ще два тижні він дзвонив Насті з різних номерів то скаржачись на застуду, то звинувачуючи в хворобі її, мовляв, заразився від дружини.
Настя тільки й встигала блокувати нові номери. А потім дзвінки припинилися.
На розлученні Сашко не сказав колишній дружині практично жодного слова, лише дивився, засуджуючи.
Та зрідка покашлював демонстративно в кулак, мовляв, дивись, до чого довела – втекла, не вилікувала, тепер страждає бідна людина.
Насті було на страждання колишнього начхати.
Навіть десь вони її радували, оскільки вважала їх жінка своєрідною кармою за те, що Саша свого часу наплював на хвору дружину.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
