– Іди підлогу мий, там можна виглядати як завгодно, – відповів чоловік на моє прохання виділити мені грошей на покупку нового одягу

Чоловік за час декрету почав хамити в край. Проблеми з грошима почалися одразу. Точніше не так. Проблем із грошима у сім’ї не було, але мені на свої потреби доводилося буквально випрошувати гроші.

При цьому чоловік ще й вирішував, чи задовольнити моє прохання, чи ні. Перукарня? Навіщо, я весь час вдома з дитиною? Нова косметика? Те ж саме питання.

Мені доводилося кожне своє прохання мотивувати, а потім просити. Чоловік відчув себе паном, що мене дуже напружувало, адже раніше він не був таким.

У перші місяці я вже думала про розлучення, тому що не звикла до такого ставлення до себе. Але мама і свекруха у два голоси вмовляли не поспішати.

Розповідали, що в них були приблизно такі ж проблеми, коли вони сиділи з дітьми та не працювали, але як вийшли на роботу, то відразу все налагодилося.

Це мене чомусь заспокоїло, бо до декрету ми з чоловіком жили душа в душу, і жодного разу я не помічала, що чоловік прагне економити на мені.

Декрет мені дався дуже важко здебільшого у моральному плані, тому що постійно принижуватися перед чоловіком і поратися з дитиною було важко.

Дитина вже ходить у садок, а мені скоро на роботу треба виходити. Тут гостро постало питання мого зовнішнього вигляду.

Одяг, який я носила до пологів, мені тепер тисне, а те, що я носила в декреті на роботу, не одягнеш, бо там все більше спортивне та домашнє.

А я працюю в офісі, де є певний дрес-код, якого обов’язково потрібно дотримуватись, інакше можуть і премії позбавити.

Також треба було зайнятися своєю зачіскою та привести до ладу обличчя і руки, на які я забила під час декрету, бо не хотіла зайвий раз лаятися з чоловіком і принижуватися перед ним.

Все це коштує грошей, яких у мене зі зрозумілих причин немає. Я підійшла до нього і попросила видати мені кошти на себе.

– Це навіщо ще? І так все нормально, – навіть не відірвався від телефону чоловік.

Я пояснюю, що у нас дрес-код, старий одяг мені малий, носити нічого, до того ж хочу привести себе до ладу, а не прийти на роботу опудалом. Мене там просто не зрозуміють, бо я періодично особисто зустрічаюся з клієнтами та треба виглядати відповідно.

Чоловік дійшов висновку, що моя робота нам дуже дорого коштує, хоча раніше цю тему ніколи не порушував. А я ж і до декрету ходила до косметолога, в салон, робила манікюр і купувала одяг.

– Іди підлогу мий, там можна виглядати як завгодно, – відповів мені чоловік і уткнувся далі в телефон.

Я не витримала та розплакалася. Мені здається, ці слова спалили залишки кохання, які в мені ще палали. Надії на те, що все налагодиться, вже не залишилося.

Я зайняла грошей у мами, привела себе до ладу, а з чоловіком поводжуся максимально холодно. Хоча він намагається говорити комплементи моєму перетворенню.

Мені начхати, мене вони не чіпають, у вухах ще звучать його слова про “йди підлогу мий”. Зароблю грошей, орендую квартиру та з’їду. Нехай знайде собі поломойку.

Не знаю, що він повинен зробити, щоб я його вибачила. Занадто багато він дозволяв собі під час декрету, це забути буде складно.