Хочу розповісти про випадок, що стався зі мною багато років тому, коли я був простим студентом. Зовсім невелика пригода, яка, однак, навіть через роки не виходить у мене з голови.
Навчався я в той час в місті, а на вихідних намагався приїжджати додому в рідне село. Село у нас було маленьке – півтори тисячі жителів всього, пройти його наскрізь можна було десь хвилин за п’ятнадцять. Перебувало воно посеред лісу, але не в якійсь безпросвітній глушині.
Приблизно в кінці жовтня мені нарешті вдалося вибратися додому на вихідні. Прибув на електричці близько восьмої ранку, а далі пішки через ліс. Будинок же мій розташовувався поруч з перехрестям двох доріг і, якщо стояти безпосередньо на перетині, то і вправо і вліво добре було видно на кілька кілометрів вперед, і в ясну погоду (а погода в той день і була такою) прекрасно було видно що йдуть люди, проїжджаючі машини, що біжать тварини.
Для того, щоб потрапити додому, мені потрібно було пройти від станції через ліс до перехрестя, потім повернути праворуч до свого дому. Нічого незвичайного: знайомий звичний маршрут, сто раз ходив туди і назад. Але не в той раз, тому що підходячи до перехрестя я раптово побачив це. Щось бігло по дорозі з шаленою швидкістю. Найбільше воно було схоже на вирізаний із чорного паперу силует, змащений і нечіткий, немов ожила тінь.
Тінь ця мчала в повітрі, майже не торкаючись землі, а найстрашніше було в тому, що рухи її були неймовірно повільними і плавними, немов в сповільненій зйомці. Але це ніяк не позначалося на неймовірній швидкості, з якою рухалася ця істота. Тривало це, напевно секунди три, потім воно зникло за лісом. Я дуже злякався. Серце в п’яти пішло, холодним потом обдало як дощем. Кілька хвилин я був не в змозі поворухнутися. Потім мені вдалося заспокоїтися і, глибоко зітхнувши, я зважився підійти до цього перехрестя. Але істоти вже не було видно, а я ж казав, що дорога проглядається дуже далеко? Куди воно поділося і що це взагалі було – я так і не зрозумів до сих пір. Можливо хтось зустрічав щось подібне?
Вікторія після похорону своєї родини не могла довго перебувати у своїй квартирі сама. Все нагадувало…
Зінаїда їхала чотири години потягом з важкою сумкою. У сумці було все, що було потрібне:…
— Ти зрозумій, Марійко, це ж тимчасово, лише поки ти на ноги не станеш, —…
Свекруха і чоловік ламають двері в мою квартиру ломом... Звук був схожий на роботу відбійного…
– Пощастило тобі, Оленко, – із заздрістю помітила Тетяна. – Ой, та годі тобі, –…
Коли мій чоловік вперше назвав мене приживалкою, я якраз мила його тарілку. Другу за вечір,…