Надії було лише 16 років, коли у неї з’явився син. Батько дитини начебто збирався виховувати малюка, але потім зрозумів, що це занадто велика відповідальність.
Ігоря виховувала бабуся та дідусь, а горе-мати знайшла нового залицяльника і зникла. Своєю дитиною вона не цікавилася.
Батьки навіть не намагалися знайти Надю. Вони розуміли, що змусити її займатися сином не зможуть. Вони робили все для того, щоб онук ні чого не потребував і віддавали йому своє кохання.
Родичі хотіли, щоб Ігор виріс гідною людиною та не пішов шляхом його матері. Все так і сталося.
Хлопчик вважав бабусю та діда своїми батьками. Він радував їх успіхами та показував відмінні результати у навчанні.
На 18-річчя трапилося те, на що ніхто не очікував. Ігор разом зі своїми родичами збирався у гості. Там виявилася його біологічна мати.
На той момент вона була вже одружена. Надя стояла зі своїми двома доньками та світилася від щастя.
Ігор не тримав образи на матір, але не хотів із нею говорити. Він чув здалеку, як вона хвалиться своїми дітьми, тому не витримав і сказав:
– А як же я? Мною ти не пишаєшся?
– Ти помилка моєї молодості. Якби не бабуся, тебе б не було!
Ішов час. Ігор виріс та створив свою родину. Якось він з дружиною та дітьми вечеряв, а в цей момент хтось зателефонував у двері.
– Ігорю, вітаю! Ти мене впізнаєш? Мені потрібна твоя допомога. Притулиш сестру на якийсь час? Вона вступати планує, а я сплатити оренду квартири не в змозі. Я ж сама залишилася, без чоловіка, — робила з себе бідну-нещасну Надія.
– Вибачте, але я вас не знаю! — зачинив двері Ігор.
Він підійшов до дружини та міцно обійняв. Вони всі разом почали збиратися на дачу до бабусі та дідуся.
Але найбільше бісить те, що близькі родичі засудили Ігоря. Чи бачите, він повинен був допомогти сестрі. А що ви скажете?
