– Маша, я швиденько до сестри. Туди й назад.
– Що знову в неї сталося?
– Щось із краном, а Сашка вдома немає.
– А ти не хочеш наш кран подивитись, у мене тиждень уже підтікає під раковиною, скоро затопить. Я тобі вже казала п’ять разів.
– Підстав поки таз.
– Це “поки” скільки триватиме?
– Маша, не відривай мене, я швидко.
Ігор пішов. Швидко тривало три години. Так було тепер завжди. Дня не було, щоб сестра Іра не покликала Ігоря допомогти.
Сьогодні кран, учора світло, сусіди, лазня, грядки, теплиці… Усі справи були невідкладні, і через них свої домашні справи просто зупинялися.
– Машенько, потерпи. Вони тільки переїхали до нашого селища, звичайно їм потрібна допомога в облаштуванні. Їм треба звикнути.
– У твоєї сестри є чоловік! Чому ти все робиш?
– Вони лише починають сільське життя.
– Ігорю! Вони обидва із села! Обидва!
– Вони ж довго у місті жили.
– У них дача була! Вони повинні все вміти. І мешкають вони тут уже майже рік.
…Марія та Ігор у селищі жили давно. Переїхали, коли діти в школу пішли. Двадцять років минуло, діти виросли, поїхали. Приїжджають з онуками. Все було добре, краще й бажати не треба.
Подружжя працювало, мали город, невелике господарство. Вік до п’ятдесяти непомітно наблизився. На ювілеї Ігоря зібралася рідня. Ірині та Олександру тоді у них дуже сподобалося, і вони вирішили переїхати.
Всі думали, що це жарт, але через рік Ірина втішила брата своїм переїздом. Ігор був радий, рідна душа поряд. Будинок купили на сусідній вулиці, переїхали швидко.
Марії все це відразу не сподобалося, якесь погане передчуття закралося в душу, але вона вигляду не подала.
Спершу був великий ремонт. Ірина та Олександр практично оселилися у них у будинку. Вранці вони йшли до себе, не забувши прихопити з собою брата. Потім був обід, і знову всі йшли.
Після вечері всі залишалися вдома до ранку. І так по колу. Готувала на всіх Маша, прибирала, прала… Вона намагалася поговорити з чоловіком, але він її не чув.
– Потерпи, зроблять вони ремонт і все. Будемо ми в гості ходити.
– У лісі гриби пішли, ягід треба назбирати.
– Потім.
Маша чекати не стала. Сама стала гриби, ягоди збирати, овочі на зиму маринувати. Відпустка скінчилася і вона вийшла на роботу. Готувати обіди більше не стала. Ірина цьому не зраділа. Звикла.
А одного разу Маша пішла подивитися на їхній ремонт. Все було майже готове, крім дрібниць. Ірина та Олександр спали вже у своєму будинку, не ходили до Марії.
– У вас уже все готове! Прекрасна кухня. Готувати на такій одне задоволення. Коли новосілля?
– До цього ще далеко. До речі, що у вас сьогодні на вечерю? Бо ми тепер не обідаємо.
– Як це не обідаєте? Все працює, вода є, електрика, газ…
– Нема коли готувати, а ти на роботі.
– Це мені ніколи готувати, я на роботі. Та й домашні справи, город ніхто не скасовував.
– А у нас ремонт!
– Так його ж чоловіки роблять, а ти готуй, годуй працівників обідом та вечерею.
– А ти не вказуй, що мені робити, я старша за тебе, сама розберуся.
Марія мовчки пішла і більше ходити туди не стала. Ірина та Олександр після цього припинили ходити навіть на вечерю. Для Марії це було набагато краще.
– Машо, чого ти на мою сестру накинулися.
– Я? То це ж вона! Я їй нічого такого не сказала, а вона на мене накричала. Усе зробили?
– Все.
– От і добре. Бо тебе вдома вже не видно. Відпочинемо.
Відпочити Ігореві не виходило, після роботи він йшов до сестри. Олександр поїхав на заробітки, а Ірина постійно просила брата. Справ було багато. Марії все це набридло.
Вдома справи не робилися, а він до сестрички за першим покликом. Кран потік, на кухні потрібний був ремонт.
Маша давно мріяла про нові меблі, щоб усе було під рукою і шафи під саму стелю. Новий великий стіл, щоб усі онуки з дітьми розмістилися, був її мрією.
Вдома справи залишалися на останньому місці. Грядки копалися пізно, між справами, а решту робила Маша. На подвір’ї лежали дрова для лазні, ніхто їх не розколов і не поклав у дровник. Траву косити стало ніколи.
– Ігорю, тобі не соромно! На наш двір без сліз не глянеш! Двері у лазні покосилися, трава по коліна, дрова валяються. А, між іншим, ти дрова у сестри колов і складав. І траву їй косив!
– Не встигаю я.
– А в неї чоловік є, приїхав уже!
– Він не вміє. І втомився він у відрядженні.
– Він ледар! А знаєш, мені це набридло. Сама все робитиму. Краще чужим людям заплачу, хай тобі соромно буде. А ти йди жити до сестри, якщо все робиш там, то й дім твій теж там!
– Маша, але ж ми сім’я, у нас діти, онуки! Що вони скажуть?
– Так вони вже кажуть! Іра крутить тобою, а ти дурень допомагаєш! Якщо щось у тебе станеться, то вона не буде так викладатися.
– Ти помиляєшся!
– Не помиляюсь! Завтра вихідний, зроби нарешті кран. І скажи мені, коли ми робитимемо ремонт на кухні? Все вже…
– Ти ж бачиш, що я нікуди не встигаю!
– Менше до Ірки бігай! Якщо не буде зроблено кран, то можеш не приходити від неї взагалі!
– Добре. Все зроблю. Я вже втомився робити в неї все. Але ж вона старша сестра!
– А я дружина, і діти в тебе є, і онуки! Востаннє ти навіть пішов перед їхнім приїздом, а повернувся, коли вони поїхали. Вони тебе не бачили. Це нормально?
– Не нормально. Спати дуже хочу.
– Спи, але не забудь про кран.
Про кран Ігор не забув. Як тут забудеш, якщо вночі щось там луснуло, та потекло – тазик не допоміг. Рано-вранці кухня плавала, і не тільки кухня. Довелося все терміново робити.
Запасного крана в будинку не було, довелося просто перекрити воду та чекати, коли відчиниться крамниця. Марія збирала воду з ламінату, який вже встиг надутися. У цей час Ігореві зателефонувала сестра.
– Брате, ти маєш нам допомогти. У Сашка машина зламалася, а він нічого не розуміє в цьому. Ми хотіли поїхати в місто по запчастини. Біжи терміново до нас, подивишся машину, а ми поїдемо на твоїй.
– Не можу, у мене потоп у хаті. Сам чекаю на відкриття магазину. Машина зачекає, поїдемо по обіді. До речі, приготуй обід. В нас це неможливо сьогодні зробити. З вечерею ми самі напевно впораємось.
– Обід? Ні. З чого це? У нас справи, а ти поспішай.
Ігор замовк, та замислився. Сестра відмовила в обіді, а скільки вони їли, та пили у них. У нього свої невідкладні справи, а вона все зі своїми. У неї, виходить, важливіше?
– Ігор! Ти чого мовчиш.
– Думаю. Нам ремонт потрібний. Великий та терміновий. Потрібна допомога Олександра та твоя.
– Сашко скоро поїде, він і не відпочив нормально ще. Ні, не допомагатиме він. А я… що можу. Нічого. Самі впораєтеся.
– Дякую і на цьому. Бувай.
– Стій! Як це бувай? Машину подивися! Сашко на ній на роботу їздить.
– А в мене вода хлюпає! Ніколи мені.
Вода вже не текла, але Ігор вирішив так сказати. Та й обід у сестри їм не потрібен. Маша сама впорається, у них літня кухня є.
Вихідний Ігор нарешті провів удома. Кран зробив, траву скосив, а дрова разом із дружиною склали. Нарешті він зрозумів дружину. Наступного вихідного вони розпочали ремонт.
Син та зять допомагали. Жіноча половина готувала обід і вибирала меблі та техніку для кухні. Про Ірину ніхто не згадував, а вона образилась – брат відмовив.
Марія була щаслива, що діти та онуки приїхали, чоловік не йде до сестри, і нарешті довгоочікуваний ремонт кухні!
Вона тішилася, що чоловік нарешті зрозумів корисливість та нахабство сестри, і зробив слушні висновки, що щастя багато не буває…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
