Володимир любив повертатися в офісу після відпустки. Повітря кондиціонерів, запах кави, ділова метушня – все це було його стихією, спокійною та зрозумілою, на відміну від океанського прибою.
Він увійшов до переговорної, привітав присутніх і сів на чолі столу. Погляд ковзнув по знайомих обличчях і зупинився на жінці у суворому сірому костюмі, що сиділа в дальньому кінці.
– А це у нас хто? – спитав він у заступника, розгортаючи щоденник.
– Аріна Вєтрова, Володимире Івановичу, новий юрист. Ви їхали, коли ми її затверджували… Досвід роботи – чотири роки.
Жінка підвела очі й чемно кивнула. Володимир завмер. Щось кольнуло в грудях, але не з боку серця. Це було інше – впізнавання.
У цьому розвороті голови, у лінії вилиць, у тому, як вона трохи примружилася, ковзнувши по ньому поглядом, було щось до мурашок знайоме.
Після наради він попросив секретаря подати документи юриста Вєтрової. Його цікавив лише один запис – дата її народження. Двадцять восьмого грудня. Отже, Наталя все-таки народ ила тоді. І ця молода, впевнена у собі жінка – його дочка.
Наступного дня він попросив Аріну затриматись після планерки.
Вона спокійно сіла на стілець для відвідувачів та поклала руки на стіл. І ось тут Володимир здригнувся.
Цей жест – долоня поверх долоні – був точною копією жесту дівчини, з якою він розлучився травневого ранку майже тридцять років тому.
– Аріно, вибачте за нетактовність, але… ваша мама випадково не Наталя? Наталія Сомова?
Аріна здивовано підійняла брови. Від несподіванки вона прибрала руки під стіл.
– Так … Але ми носили прізвище батька, мама вийшла заміж, коли я була маленькою. А звідки ви знаєте мою маму?
Володимир відкинувся на спинку крісла і потер перенісся. Перед ним сиділа його дочка. Він знав це напевно.
– Ми колись давно… зустрічалися, – обережно сказав він. – До вашої появи.
Вони сиділи на лавці у парку. Двадцяте травня – майже літо. Володимиру здалося, що він відчув на своєму обличчі тепло сонячних променів, відчув запах черемхи, що відцвітає.
Того ранку Наташа сказала, що вона при надії.
– Наташа, яка дитина? – жахнувся він. – Тобі – дев’ятнадцять, мені – двадцять. Ти щойно закінчила перший курс, мені ще два роки вчитись. Хто нас утримуватиме? Де ми житимемо? Ні!
– Може, твої батьки допоможуть? – Запитала вона.
– Ні. Вони й так віддають останнє, щоб я міг навчатися. Я не маю права звалити на них ще й це.
Йому треба було йти на лекції, і вони розлучилися, так ні про що не домовившись. А більше він Наталку не бачив. Щиро кажучи, він навіть не намагався її шукати.
А зараз перед ним сиділа копія Наталки – його, Володимира, дочка. Повисла тиша. Аріна дивилася на нього спокійно, без тіні хвилювання чи надії.
– І ваша мама ніколи не розповідала вам про мене… І ви не знали, хто ваш справжній батько?
– Не знала, – нарешті промовила вона рівним голосом. – Мама про це ніколи не говорила. У мене було щасливе дитинство, люблячі батьки.
– Я завжди знала, що батько вдочерив мене. А сюди я потрапила просто тому, що озвалася на вакансію вашої фірми.
– Але навіть якщо те, про що ви, Володимире Івановичу, кажете, правда, я тут не для того, щоб щось вимагати.
– Я одружена, у мене син. Мені була потрібна робота, і я її отримала. На вашу родину чи фірму я не претендую!
Він кивнув головою. Її спокій навіть трохи зачепив його – йому, успішному чоловікові, здавалося, що така новина мала справити більший ефект.
– Працюй, – тільки й сказав він. – Ти добрий фахівець, це вже не моя думка, а факт.
Аріна встала і попрямувала до дверей. Володимир зупинив її:
– А твоя мама? Де вона зараз?
– Вони з татом живуть в Ужгороді, мати працює в архітектурному бюро.
Вона вийшла, а Володимир ще довго не міг долучитися до роботи. За що б він не брався, знову і знову повертався до думки: а як склалося б їхнє життя, якби він тоді не покинув Наташу?
Увечері того ж дня на просторій кухні їхньої чотирикімнатної квартири Володимир розливав чай. Його дружина Нонна, випещена жінка з ідеальним манікюром, слухала його, не промовивши жодного слова.
Їхній син Аркадій, який щойно закінчив університет і готувався до виходу на роботу у фірму батька, крутив у руках пульт від телевізора.
– Тобто ти хочеш сказати, що весь цей час у тебе була донька, а ти цього не знав? – голос Нонни був тихий, але метал у ньому брязкотів виразно.
– Я нічого не знав, Нонно. Дізнався лише сьогодні.
– І ти її не звільниш?
– За що? – Володимир щиро здивувався. – Вона чудовий працівник. І вона моя дочка.
– У тебе є син! – Нонна підвищила голос. – Аркадій! Кревний, рідний!
– До чого тут це? Аркадій працюватиме, місце для нього є. А вона зайняла відкриту вакансію. Одне іншому не заважає.
Аркадій промовчав, тільки міцніше стиснув пульт.
Минуло три роки. Відділ, який уже через рік очолила Аріна, показував найкращу динаміку у компанії. На черговій сімейній раді, куди Володимир намагався не втручатися, Нонна влаштувала справжню істерику.
– Ти зробив її начальником відділу! Ти знущаєшся? Аркадій сидить у неї у підпорядкуванні! Твій син підкоряється твоїй незаконнонародженій дівці!
– Нонно, замовкни! – Володимир стомлено потер скроні. – Аркадій справляється гірше, чесно кажучи, просто відбуває на роботі. За таку роботу з іншої фірми його могли давно попросити.
– Але я сподіваюся, що він нарешті почне працювати по-справжньому. Відділ Аріни приносить на двадцять відсотків більше прибутку.
– Якщо тебе цікавлять гроші, які ти любиш витрачати, то саме завдяки їй і таким фахівцям, як вона, вони у нас є. Це не моя забаганка, це бізнес!
Аркадій, що сидів у кутку, вперше подав голос, злий і скривджений:
– Тато. Вона просто… у неї зухвальства більше.
– Справа не в зухвальстві, синку. Справа в голові, а ще в зацікавленості, – відрізав Володимир і вийшов із кімнати, залишивши дружину та сина у тиші.
Володимир розраховував, що в ситуації конкуренції, яку він створив, Аркадій, хоча б із почуття суперництва, працюватиме краще. Але цього не сталося.
А ще за два роки серце Володимира не витримало. Напад трапився раптово, просто в машині дорогою на переговори. Лікарі виборювали його життя, але врятувати не змогли.
Заповіт він не залишив — усе було й так зрозуміло, сім’я – це дружина та син, і бізнес перейде до них згідно із законом.
У перший же робочий день після вступу в права спадщини Аркадій, який тепер виконував обов’язки директора, викликав Аріну. Нонна сиділа поруч із ним у кабінеті, немов квочка, що охороняла курча від шуліки.
Аріна увійшла, бліда, з червоними очима – вона щиро переживала втрату Володимира. Він був їй чужим, але справедливим.
– Аріно… – почав Аркадій, намагаючись надати голосу офіційності, але Нонна його перервала.
– Ви звільнені, – викарбувала вона. – Розрахуйте її, Аркадію. Все згідно із законом.
Аріна перевела погляд із сина на матір. Ні здивування, ні образи на обличчі не позначилося. Вона ніби чекала на це.
– Добре, – просто сказала вона. – Я напишу заяву.
– І без скандалів, – додала Нонна. – Жодних адвокатів і претензій. Ти нам ніхто.
– Я знаю, Нонно Вікторівно. – Аріна розвернулася і вийшла, акуратно прикривши двері.
Аркадій, який займав місце батька, з важливим виглядом розклав папери, поправив краватку та ввімкнув комп’ютер.
Минув рік. Аріна не зникла – вона відчинила свою невелику фірму. У неї не було величезного офісу та напрацьованих зв’язків, але було щось інше: репутація та знання клієнтської бази.
Спочатку, звичайно, було складно, кілька місяців вона працювала собі на збиток, але чоловік та батьки її підтримали. І невдовзі справа пішла.
Клієнти, з якими вона працювала особисто, вели переговори з нею, довіряли їй, потягнулися за нею. Спочатку по одному, потім струмком, а потім лавиною.
Фірма «Нонна та син» (Нонна наполягла, щоб вони змінили назву), танула на очах. Аркадій втрачав клієнтів, не вмів домовлятися, витрачав гроші праворуч і ліворуч.
За півтора року компанія з тріском розорилася. У власності залишилося лише приміщення – цілий поверх в елітному офісному центрі.
Нонна шаленіла. Аркадій впав у апатію. І тут пролунав дзвінок.
– Здрастуйте, Аркадію, це Аріна, – голос у слухавці був спокійним і діловим. – Я чула про ваші труднощі.
– Можу дати пораду: не продавайте приміщення. Здавайте його в оренду. Я маю кілька фірм, які готові в’їхати. Я допоможу з угодами, буде невеликий, але стабільний дохід.
Аркадій розповів про цю пропозицію матері.
– Вона знущається? – Нонна сплеснула руками. – Слухати її поради? Та вона нас розорила! Продавай цей поверх до чортової матері, отримаємо гроші та заживемо! Знайдемо щось інше!
– А якщо вона має рацію? – невпевнено спитав Аркадій.
– Ти слухатимеш її? Ту, через яку ми все втратили? Продавай швидко та дорого!
Аркадій послухав матір. Поверх був виставлений на продаж. Покупець знайшовся швидко – підставна фірма, оформлена на чоловіка дальньої родички Аріни.
Аріна викупила приміщення за адекватну ціну і відразу здала його в оренду трьом різним компаніям. Гроші потекли до неї.
Аркадій же, отримавши на руки круглу суму, вдихнув на повні груди й купив собі новий автомобіль преміумкласу.
– Ну от життя налагоджується! – тішився він.
Нонна, недовго думаючи, замовила тур на Мальдіви в п’ятизірковий готель, щоб «вилікувати нерви» після втрати чоловіка, та руйнування бізнесу. Залишок грошей танув на очах: ресторани, шуби, годинники, нові “іграшки” для сина.
За два роки не залишилося нічого: всі банківські рахунки Володимира були обнулені. Mercedes продали, нових надходжень чекати не було звідки.
Аркадій сидів на кухні їхньої великої квартири, утримувати яку їм було не під силу, і дивився на сайти з вакансіями. Нонна, постаріла і змарніла, пила заспокійливе.
– Ну, що? – спитала вона.
– Влаштувався, – глухо відповів Аркадій. – Менеджером із продажу у невелику фірму. Оклад – шістнадцять тисяч та відсотки. На більше мене ніде не беруть.
Нонна промовчала. Вона ніколи не працювала. Вона не знала, що таке ходити в офіс до дев’ятої, відпрошуватись, звітувати за кожну гривню. Вона дивилася у вікно на сіре небо і думала про пальми, під якими вона відпочивала лише рік тому.
А Аріна в цей час проводила нараду у кабінеті своєї фірми. Вона знала, в якому становищі опинилися Нонна та Аркадій, але їй було їх не шкода. Як кажуть, – за що боролися, недолугі…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
