Колись я мала чоловіка. Закохалися, одружилися, жили нормально доти, доки не почали заводити спільно нажите майно. В нашому випадку, це була машина!
Купив чоловік десятку за шістдесят тисяч. Як він сказав, із власних грошей купив: ми з його зарплати оплачували орендовану квартиру, решту – відкладали. Тож жили на мої гроші.
Я думала, що ми разом накопичуємо. Але ні, то були тільки його гроші, він їх заробив!
Машину чоловік оформив на сестру, щоб я при розлученні не віджала! Це ж якої він думки про мене був?
Тобто, у шлюбі пожили, машину купили, настав час розлучатися, віддавай половину, я тільки заради цього заміж вийшла? Чи чого він чекав?
З машиною ми потім настраждалися! Сестра уявила, що, якщо машина на її ім’я оформлена, то в неї особисте таксі є.
Дзвонила, вимагала поїздок у її справах, у разі відмови, загрожувала анулювати генеральну довіреність. Так і заявляла братику:
– Якщо я пішки піду – ти теж будеш пішоходом!
Чарівна сестричка!
Пішла я від чоловіка через те, що він кинув мене вдома хвору і поїхав з сестрою та її хлопцем на риболовлю і там мені зрадив. Виявилось, що з ними ще подруга сестри була.
Сестриця її спеціально для мого чоловіка запросила. Я голос цієї подруги почула, коли йому дзвонила. Чоловік ще намагався довести, що то його сестра, потім проколовся, що її подруга.
Я образилася, сказала йому, нехай взагалі не повертається, якщо йому совість дозволяє таке чинити. А він додому повернувся і покаявся:
– Так, у нас з нею було, але я люблю тебе!
Я від нього пішла. Машина, до речі, таки перекочувала до рук сестрички! Колишнього чоловіка прав позбавили, тож вона відучилася швиденько, та отримала посвідчення водія.
Сестричка сама почала їздити. Колишній чоловік машину не побачив навіть тоді, коли йому права повернули.
За час шлюбу я потоваришувала з сестрою найкращого друга колишнього чоловіка. Ми з нею досі спілкуємося. Тож буває, що новини про колишнього чоловіка до мене долітають.
Подруга розуміє, що мені байдуже, у мене давно своє життя, але іноді про нього розповідає те, що дізналася від брата. Просто кістки помити, та позловтішатися, нічого особистого.
За кілька років після розлучення колишній одружився. Ще через якийсь час, його дружина впритул зайнялася поповненням родини. У них тройко дітей.
Коли у них з’явився первісток, колишній чоловік почав на заробітки їздити, до появи третьої дитини – купив квартиру.
Оформив не на себе, він же одружений, із дружиною при розлученні треба буде ділитися! Оформив на сестру. Нічому людину життя не вчить!
У свій час у квартирі, яку купив колишній чоловік і яка офіційно належала сестриці, проживало дев’ять осіб. Колишній чоловік із дружиною та дітьми, й сестриця з чоловіком та двома дітьми.
Подруга казала, що сестра вимагала гроші на покупку власної квартири, мій колишній їй відмовив, тоді вона з родиною до них переїхала.
А що, мала право, квартира ж її! При цьому, сестра – сама добродійність: нікого не виганяє, а могла б!
У результаті, колишній чоловік купив сестрі квартиру, щоправда, однокімнатну. Сестриця дарчу написала, але з умовою! Якщо одарованого не стане, нерухомість перейде до дарувальника!
Швидше за все, дружині колишнього чоловіка набридло терпіти, і вона пішла від нього із трьома дітьми. Подала на розлучення, на аліменти, одержує половину його зарплати.
А колишній чоловік сидить у квартирі, яка, при найгіршому розкладі, може колись повернутися до сестрички, і хвалиться найкращому другові, який він молодець! Усе гарно зробив, що дружина на житло не має права претендувати.
Іноді слухаю подругу і радію: як мені пощастило, що ми з колишнім чоловіком вчасно розлучилися! Він вчасно зрадив, я вчасно не пробачила!
Наші життєві дороги розійшлися, як у морі кораблі. Навіть думати не хочу про те, як могло б скластися моє життя, якби не наше розлучення!
З такими тарганами у голові, потрібно сидіти у мами під спідницею, а не дітей плодити, та напризволяще їх залишати! Я маю рацію?
