Іноді треба щось втрачати, щоб зрозуміти, що воно тобі й не було потрібно

Христина обливалася слізьми, страждала і дивилася, як зосереджений Льоня з насупленими бровами, неквапливо збирає сумку.

Не будь Христина так поглинена своїми стражданнями, вона б точно помітила, що речі Льоня збирає навмисне повільно, щоб встигли зупинити. Але у Христини в голові стояв гуркіт від зруйнування такого звичного їй світу.

“Він же уходить! Іде!” – дзвінко гриміло в її вухах.

А як же їхні плани на відпустку, як же їх затишні домашні вечори, як же їхнє кохання, зрештою?

А Льоня замислено розглядав шафу, косячи лівим оком на Христину, намагаючись вирахувати, коли вона кинеться йому на шию і почне вмовляти не йти.

Привід для сварки мізерний, але Льоня старанно його роздмухував, йому хотілося, щоб його вмовляли, зупиняли та переконували в його необхідності.

Христина ж настільки поринула в себе, що ні на які вмовляння не було сил. Вона подумки вже спотикалася про уламки своїх планів на світле майбутнє.

Вони тільки тиждень тому планували відпустку, навіть дивилися квитки, щоб разом з його друзями сплавлятися там по річці.

Та вона через цю поїздку з мамою посварилася, бо та ходила, щоб дочка у відпустку приїхала до неї, а в дочки ніяк в одну відпустку не вкладалася і мама, і річка. Та й Льоня поки що говорив, що не готовий знайомитися з мамою.

А що вона тепер буде вечорами у порожній квартирі? Раніше вона знала, що прийде додому, а там він лежить на дивані, дивиться телевізор, і на душі ставало затишніше.

Вона готувала вечерю, а потім вони разом їли, дивлячись якийсь фільм. Ну, добре ж було, по-домашньому. А тепер що їй робити вечорами?

Христина пронизливо схлипнула і хотіла було ще глибше піти в страждання, перебираючи в голові, що вона втратить без свого улюбленого Льоні, але тут у мозку спрацював якийсь запобіжник.

А може мозок сам перезапустився і став мислити спокійно, не потопаючи в рожевих соплях.

Але настрій Христини різко змінився. На зміну сльозам і стражданням прийшла якась весела агресивність і холодний розрахунок.

І сталося це так швидко що у Христини навіть вираз обличчя змінився. Ще секунду тому вона була схожа на розгублене курча, а тепер в її очах блищав холодний відсвіт металу.

Навіть Льоня відчув зміни в погляді Христини. Від її погляду йому стало неприємно, але Льоня поки не усвідомлював всього масштабу трагедії.

А Христина свердлила його спину поглядом і розмірковувала, що нічого страшного, власне, в її житті не відбувається. Ну, Льоня, ну, йде. Буває.

Зате тепер не доведеться тягнутися на це сплавляння по річці, такий відпочинок вона на дух не переносить. Ну, що за радість спати на землі, ходити по “справах” під ялинку і мокнути в річці, кожні пів години прощаючись із життям на черговому порозі?

І друзі ці його дурні. Самі не працюють, шукають свою нішу, щоб не працювати на дядька, і Льоню з пантелику збивають своїми розповідями про свої “геніальні” проєкти.

Слава богу, що тепер їй вже не потрібно буде з ними перетинатися і зображуватися зацікавленість.

І в гості їх більше запрошувати не треба, а то ці зародки олігархів прийдуть з порожніми руками, піджеруть все з холодильника, і, сито гикаючи, давай проєктами мірятися.

А тепер все, нехай Льоня своїх друзів сам зустрічає і годує.

Від роздратування Христина штовхнула крісло. О! Ось, до речі, крісло! Воно тут стоїть ні до села, ні до міста, його треба забрати. Точно!

Завтра ж Христина зробить перестановку під свій смак! І штори ці огидні теж викине, вони їй ніколи не подобалися, але Льоня вважав їх прикольними.

А якими божественними стануть вечори! Тепер можна буде не летіти стрімголов додому, де на дивані валяється і чекає вечерю Льоня.

Можна записатися нарешті на йогу, походити в басейн і не боятися, що за запізнення в п’ять хвилин доведеться довго звітувати.

І готувати тепер треба буде не в промислових масштабах. Самій-то Христині особливо багато і не треба, вона і салатом може повечеряти, це Льоні потрібно було щодня готувати щось м’ясне і гарнір.

О! А ще Христина зможе нарешті спокійно подивитися той серіальчик, який Леня охрестив “бабськими соплями”. Начебто його тупі бойовики інтелектуальні.

Над вухом ніхто хропіти не буде, нарешті можна буде виспатися. А у відпустку вона поїде на море, може, навіть з мамою. Давно хотіла, але Льоня наполягав по річці сплавлятися, це ж так модно зараз.

Христина вже повністю відключилася від реальності, уявляла себе як лежить в променях південного сонця і щось бурмотіла собі під ніс, тому не відразу зрозуміла, що Льоня вже хвилин п’ять з нею розмовляє.

– Я думаю, що нам треба сісти та все обговорити, ми ж дорослі люди, ми повинні шукати компроміси, – заглядаючи Христині в очі говорив Льоня.

У голові Христини промайнули сплав по річці, безглузді детективи, у вухах пролунав храп і замаячили каструлі зі сковорідками.

Струсивши головою, Христина відігнала видіння, піднялася з крісла, під приголомшеним поглядом Льоні пробіглася по квартирі та дозбирала в його валізу ще незбирані речі, після чого стала підштовхувати Льоню до виходу з квартири.

Від такої незвичної реакції Христини Льоня розгубився і навіть не чинив опір випихання за поріг. А Христина, зачинивши за ним двері, зітхнула і радісно посміхнулася.

Іноді треба щось втрачати, щоб зрозуміти, що воно тобі й не було потрібно.

Подумки собі під ніс наспівувала якусь пісеньку, Христина пішла спокушати маму на поїздку на море. А потім серіальчик і спати.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?