Христина обливалася сльозами, страждала і дивилася, як зосереджений Льоня, здвинув та насупив брови, неквапливо збирав сумку.
Якби не була Христина так поглинута своїми стражданнями, вона б точно помітила, що речі Льоня збирає навмисне повільно, щоб встигли зупинити. Але в Христини в голові стояв гуркіт від обвалення такого звичного їй світу.
“Він же йде! Іде!” – набатом гриміло у неї у вухах. А як же їхні плани на відпустку, як же їхні затишні домашні вечори, як же їхнє кохання, зрештою?
А Льоня задумливо розглядав шафу, косячи лівим оком на Христину, намагаючись вирахувати, коли вона кинеться йому на шию і почне вмовляти не йти.
Привід для сварки несуттєвий, але Льоня старанно його роздмухував, йому хотілося, щоб його вмовляли, зупиняли та переконували в його необхідності.
Христина ж настільки поринула в себе, що ні на які вмовляння не було сил. Вона вже подумки спотикалася об уламки своїх планів на світле майбутнє.
Вони ж лише тиждень тому планували відпустку, навіть дивилися квитки до Карпат, щоб разом із його друзями кататися на лижах.
Та й вона через цю поїздку з мамою посварилася, бо та хотіла, щоб дочка у відпустку заїхала до неї, а в доньки ніяк в одну відпустку не вкладалася і мама, і Карпати. Та й Льоня поки що казав, що не готовий знайомитися з мамою.
А що вона тепер буде робити вечорами у порожній квартирі? Раніше вона знала, що прийде додому, а там він лежить на дивані, дивиться телевізор, і на душі ставало затишніше.
Вона готувала вечерю, а потім вони разом їли, дивлячись якийсь фільм. Ну, добре було, по-домашньому. А тепер що їй робити вечорами?
Христина пронизливо схлипнула і хотіла було ще глибше піти в страждання, перебираючи в голові, що вона втратить без свого коханого Льоні, але тут у мозку спрацював якийсь запобіжник. А може, мозок сам перезапустився і почав мислити спокійно, не потопаючи в рожевих соплях.
Але настрій Христини різко змінився. На зміну сльозам та стражданням прийшла якась весела злість та холодний розрахунок. І сталося це так швидко, що у Христини навіть вираз обличчя змінився. Ще секунду тому вона була схожа на розгублене курча, а тепер в її очах миготів холодний світ металу.
Навіть Льоня відчув зміни у погляді Христини. Від її погляду йому стало незатишно, але Льоня поки що не усвідомлював усього масштабу трагедії.
А Христина свердлила його спину поглядом і міркувала, що нічого страшного, власне, в її житті не відбувається. Ну, Льоня, ну, йде. Буває.
Проте тепер не доведеться тягнутися до цих Карпат, бо зимовий відпочинок вона не полюбляє. Ну, що за радість мерзнути на вулиці, вчитися їздити на тих лижах та постійно падати, кожні пів години прощаючись із життям на черговому спуску?
І друзі ці його дурні. Самі не працюють, шукають свою нішу, щоб не працювати на дядька, і Льоню з пантелику збивають своїми розповідями про свої “геніальні” проєкти.
Слава богу, що тепер їй вже не треба буде з ними перетинатися та зображувати зацікавленість. І в гості їх більше запрошувати не треба, а то ці зародки олігархів прийдуть з порожніми руками, по під’їдають усе з холодильника, і, сито ікаючи, давай проєктами мірятися. А тепер все, хай Льоня своїх друзів сам вітає і годує.
Від роздратування Христина штовхнула крісло. О! Ось, до речі, крісло! Воно тут стоїть ні до села, ні до міста, його треба забрати. Точно! Завтра ж Христина зробить перестановку під власний смак! І штори ці огидні теж викине, вони їй ніколи не подобалися, але Льоня вважав їх прикольними.
А якими божественними стануть вечори! Тепер можна буде не летіти стрімголов додому, де на дивані валяється і чекає вечерю Льоня.
Можна буде записатися нарешті на йогу, ходити в басейн і не боятися, що за запізнення в п’ять хвилин доведеться довго і нудно звітувати.
І готувати тепер треба не в промислових масштабах. Самій Христині особливо багато і не треба, вона і салатом може повечеряти, це Льоні потрібно було щодня готувати щось м’ясне і гарнір.
О! А ще Крістіна зможе нарешті спокійно подивитися той серіальчик, який Льоня охрестив “бабським”. Наче його тупі бойовики інтелектуальніші.
Над вухом ніхто хропіти не буде, нарешті можна буде виспатися. А у відпустку вона поїде на море, може, навіть з мамою. Давно хотіла, але Льоня наполягав на Карпатах, це так модно зараз.
Христина вже повністю відключилася від реальності, уявляла себе нежилою в променях південного сонця і щось муркотіла собі під ніс, тому не відразу зрозуміла, що Льоня вже хвилин п’ять з нею розмовляє.
– Я думаю, що нам треба сісти та все обговорити, ми ж дорослі люди, ми повинні шукати компроміси, – зазираючи Христині в очі говорив Льоня.
У голові Христини промайнули лижі в Карпатах, безглузді детективи, у вухах пролунало хропіння і замаячили каструлі зі сковорідками.
Струснувши головою, Христина відігнала видіння, піднялася з крісла, під приголомшеним поглядом Льоні пробіглася по квартирі та дозбирала в його валізу ще незбирані речі, після чого почала підштовхувати Льоню до виходу з квартири.
Від такої незвичної реакції Христини Льоня розгубився і навіть не чинив опір випиханню за поріг. А Христина, зачинивши за ним двері, зітхнула і радісно посміхнулася.
Іноді треба щось втратити, щоб зрозуміти, що воно тобі й не було потрібне. Наспівуючи собі під ніс якусь пісеньку, Христина пішла спокушати маму на поїздку на море. А потім серіальчик і спати.
