– Іро, не дзвони мені більше! Я все знаю! Цифри показали, що ти хочеш забрати в мене чоловіка!
Ірина від несподіванки здивувалася. Голос Альбіни тремтів так, ніби вона реально застукала подругу за чимось ганебним. Але сама Ірина знала, що вона ні в чому не винна.
– Альбіно… Які ще цифри? Ти взагалі себе чуєш?
– Чудово чую! Треба було ще давно прислухатися до себе. Мені ще пів року тому наснилося, ніби ти мені ніж у серце встромила! – у тоні Альбіни прозирало таке важке звинувачення, ніби Ірина навмисне увірвалася в її сон.
Іра повільно сіла на стілець, кілька разів спантеличено моргнувши. Подруга завжди була дивакуватою, але щоб таке?
– Так, почекай. З чого ти все це узяла?
– Я в Елеонори Адольфівни була! Ну, нумеролог яка. Вона мені ще якось із підвищенням на роботі допомогла.
– По числах мені вирахували, що мене зрадить жінка брюнетка. З близьких. Інших брюнеток серед моїх подруг немає, то це точно ти!
– Альбіно… ти збожеволіла? Ти реально хочеш відмовитися від нашої дружби через сон і якісь цифри?
Ірина не просто образилася. Вона серйозно злякалася за подругу. Здавалося, що до неї час надсилати санітарів.
– Це не якісь цифри! Вони не брешуть. Я і раніше все це відчувала, просто не могла правильно тлумачити. Іро, все! Я більше не хочу спілкуватися з тобою.
Почулися гудки. Ірина приголомшено дивилася на екран, на якому ще блимало ім’я подруги. “Невже це все?” – запитувала вона. Це було марно і безглуздо.
Втім, дзвіночки були й раніше.
Їхня дружба почалася у восьмому класі. Тоді Альбіна здалася Ірині дивною, але цікавою. У неї завжди був із собою зошит із розрахунками та таблицями. Красивий, з пошарпаними куточками та незрозумілими схемами.
Ще Альбіна вміла ворожити по лініях на руках, обіцяла Ірині двох чоловіків та довге життя. А ще любила проходити всякі тести, щось вираховувала за датами народження і вірила в силу імен.
Ірина ставилася до цього з іронією. Їй було весело із подругою. Коли Альбіна вираховувала їй «критичні числа» перед контрольною, Іра лише фиркала.
Мовляв, ну, значить, підготуюся краще. Або завалю, зате потім підемо на пляж. А коли виходили сприятливі цифри, Ірина раділа.
Їй не потрібна була вся ця магія, але дивакуватість подруги здавалася таємничою і приємною.
Хоча іноді звички Альбіни відверто дратували. Вона сприймала нумерологію серйозно. Якщо випадали “нещасливі числа”, вона відмовлялася йти на прогулянку. Якщо «гармонійні числа» – не давала списувати сусідові по парті.
Якоїсь миті Альбіна припинила робити розрахунки, зате з тим же прагненням взялася за астрологію і руна.
Чоловіків Альбіна вибирала виключно за гороскопом. Якось на неї поклав око непоганий хлопець. Старший за Альбіну, вже при грошах, зі своїм невеликим бізнесом.
Відповідальний, тямущий, душа компанії. Альбіна зустрічалася з ним тиждень і покинула його, бо дізналася, що він Скорпіон.
– З ним все ясно. Це зараз він така душка, а як зрозуміє, що я нікуди не подінусь, стане мстивим тираном та гультяєм. Не хочу зв’язуватися із таким.
Проте Максим підійшов їй по всіх таблицях сумісності. Рак по Зодіаку. Альбіна одразу охрестила його сімейним, дбайливим та надійним.
Але реальність виявилася зовсім іншою.
Він не розпускав руки, не зраджував і навіть працював, хоч його зарплати ледь вистачало на життя. На цьому плюси закінчувалися.
Максим більше нагадував безініціативну тумбочку. Він днями лежав, дивився в стелю і міркував про добре і вічне. Зазвичай у форматі ниття. Він не мав ні хобі, ні інтересів, ні бажань.
– Максиме, а як ви збираєтесь жити далі, якщо твоя зарплата ледве покриває оренду? – якось запитала мати Альбіни.
Тещу він називав старою гримзою і казав, що вона лізе не у свою справу. Не при ній, звичайно. Але гуманітарку із продуктами від неї справно приймав.
– У нього просто Місяць у Діві, – пояснювала Альбіна. – Йому потрібна стабільність. Все буде добре, треба лише трохи почекати. Ось освоїться трохи …
Ірина не втручалася. Вона звикла, що подруга «сама обирає свій шлях», і якщо він веде до трясовини – ну що ж…
Єдиний випадок, коли Іра наполягла на своєму – це коли в Альбіни заболів живіт. І так, що її скрутило в три вузли.
– Це печінка, – впевнено заявила Альбіна. – У мене й раніше були проблеми з нею. Я вже зателефонувала до сусідки, вона порадила гарну бабку. Дуже сильна, банками лікує.
– Яка до дідька бабка?! – Занервувала Ірина. – В лікарню треба! Я тебе на собі туди потягну, якщо опиратимешся.
І справді довелося тягнути. Під кінець Альбіна вже не впиралася, а йшла добровільно, але ледве-ледве. З’ясувалося, що в неї гострий апендицит.
– Ще трохи – і було б пізно, – сказав лікар.
Ірина сподівалася, що хоч би після цього подруга трохи перегляне свої погляди. Але та лише махнула рукою.
– Ну, бабка, може, впоралася б і без оперативного втручання. Але ж ти не бабка, рятувала, як могла, так що дякую.
Альбіна продовжувала консультуватися з будь-ким, крім власного розуму. З цифр вона перейшла на ворожок, і з того часу про все питала тільки їх: коли підстригтися, як краще говорити з начальством, чи можна завести собаку.
Ірина злилася, але все одно приймала Альбіну такою, якою вона є. Але вона й подумати не могла, що колись сама стане жертвою цього параду безумства.
Її проміняли на якісь цифри. На нісенітницю від якоїсь лівої тітки. Можливо, вони й справді були надто різними.
Перші дні після розмови Ірина не могла знайти собі місця. Їй за звичкою хотілося зателефонувати Альбіні, запитати, як справи, обговорити фільм, серіал, чи просто якийсь пост з інтернету.
Вона навіть пробувала написати подрузі, але бралася за повідомлення й одразу все видаляла. Тому що саме Іра почувала себе так, ніби її зрадили…
Минуло два місяці. Життя увійшло у звичне річище: робота, фітнес, читання книг перед сном. Образа все ще сиділа скалкою, але Ірина навчилася боротися з нею. Жінка просто намагалася не думати про те, що сталося.
Але дуже непросто вирізати зі свого життя людину, з якою ти дружив майже двадцять років.
На дні народження у спільного приятеля Ірина зіткнулася з Катею. Вони не були особливо близькими, але колись перетиналися втрьох.
Зустрічалися на посиденьках, разом збиралися на шашлики, листувалися у чатах. Катя підійшла першою.
– Слухай, а мене тут Альбіна про тебе питала… – нерішуче почала та. – Попросила передати, щоб ти витягла її з блоку.
Серце пропустило кілька ударів.
– Навіть не збираюсь.
– А що у вас трапилося?
– Та жерсть якась. Таргани їй у голову стукнули. Вона сказала, що я зрадниця та розлучниця, бо цифри так показали. Тому що у розкладі у неї там випала жінка брюнетка. Це при тому, що я фарбую волосся.
Катя підійняла брови.
– Аааа. Ти, мабуть, не знаєш. У неї й справді там із чоловіком вийшла… огидна історія, – зам’ялася вона.
– Яка ще історія?
– Розкрилося, що Максим зраджував її. З колегою. Альбіна клювала-клювала його, а потім листування знайшла, ну і… він сам все підтвердив. Говорить, втомився від підозр. Тільки масть там не чорна, а швидше біла. Білявка.
Тепер настала черга Ірини дивуватися.
– Тобто… – вона нервово проковтнула. – Вона вибрала не того мужика, сама ж допиляла його до такого стану, що він захотів втекти, ворожка випадково тицьнула пальцем у небо і майже потрапила, а крайньою виявилася я?
Катя розгублено знизала плечима. По ній було видно, що їй цікаво, але вона не має бажання втручатися.
– Мені здається, вона все зрозуміла і кається, – сказала Катя. – Але вирішувати, звісно, тобі.
Ірина сухо засміялася. Рішення було очевидним.
– Передай їй, щоб знайшла собі ворожку, яка не плутатиме колір волосся. Заодно, може, приворот на Максима наведе. Хоча краще б Альбіні зробили приворот на мізки…
Вже ввечері Ірина переглядала старі фотографії, серед яких спільні знімки з подругою. У голові спалахнула думка про те, що, можливо, варто написати, але вона відкинула цю ідею.
Тому що це не ворожка помилилася у пророкуванні. Це Альбіна помилилася із пріоритетами. А Ірині не потрібна така дружба, яку може зруйнувати кілька слів із вуст шахрайки.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
