Ірина думала, що якщо дитина не рідна, значить і сім’ї як такої немає…

Дуже давно, живучи у цивільному шлюбі, у мене виник роман з одруженим чоловіком. У нього була пристрасть до мене, іноді мені це подобалося, іноді було огидно, але розлучатися з чоловіком не хотілося.

Тяглося це 2 роки, я грала ім. Не знаю навіщо я це робила, це боліло його дружині, хто б знав як я каюсь в цьому донині! Він віддалявся від неї все більше, в кінці кінців він пішов від неї в надії, що я піду від чоловіка. Але я не збиралася цього робити.

Хочу сказати, що він завжди зраджував дружині, у нього навіть дитина з’явилася від коханки в минулому. Я теж була черговою “перемогою”, але не такою простою, я не кохала і не збиралася мати з ним серйозних відносин.

Мене можна запитати –  для чого, повторюся, не знаю. може якийсь азарт … не знаю, соромно про це взагалі говорити. Може хотілося романтики, чоловік мій взагалі не романтик, а з ним я була такою потрібною. Він переїхав в інше місто, чекав мене. Я була вже на шляху, до якого він мене закликав.  Але мій чоловік про все дізнався і пішов сам перший. Ось тут мене всю перевернуло.

Я кохала чоловіка і не хотіла втрачати. просила вибачення, плакала. Пробачив. Впустив у своє життя. Через рік ми одружилися, ще через рік народилася донька, а до цього якось не виходило.

Ми разом, але іноді він дорікає мені в минулому, все рідше, але все же..

Я знаю, що ніколи більше не зраджу йому, не кажу про це йому, просто знаю.
Я знаю, що все відгукнеться, коли-небудь. Мучуся тихо.

Та жінка знайшла хлопця собі, не знаю щаслива вона чи ні. Чоловік той теж одружився, знаю, що вони дуже добре живуть, і дуже рада за них.

Але минуле, як би ти в ньому не розкаявся спокою не дає і не дасть. Зараз я як раз в тому віці як вона, коли він завдяки мені пішов від неї …
найстрашніше, що я усвідомлено вела його з родини, вважаючи, що дитина не рідна, значить і сім’ї як такої немає. Може Бог коли небудь простить мене!