Історія, можливо, що проливає світло на деякі нюанси чоловічої психології. Коли я познайомилася з своїм першим чоловіком, він був одружений. Але дружина разом з дітьми жила в іншому місті, а він знімав разом квартиру з іншою жінкою

При цьому йому було лише 19 – ранній шлюб і ранні діти. Ні, він не був красенем. Можливо, харизматичним, але не більше того. Однак же я закохалася.

Деякий час, щось близько року, ми перетиналися випадково – просто спільна компанія і спільні інтереси в галузі мистецтва.

За цей час законна дружина з ним розлучилася, але на своїй дівчині (з якою жив) він одружуватися не поспішав.

Потім він зізнався в почуттях мені – в загальному, все “амур-амур” відбулося, і відбувалося в подальшому регулярно – мені було 19, і для мене він став першим чоловіком.

Ще через рік він пішов від своєї співмешканки і оформив шлюб зі мною – так як я відмовилася спільно жити без реєстрації відносин.

І ось минуло кілька років подружнього життя – як на мене, непогано.

По крайній мірі, без сварок. Але в один прекрасний день він зізнався мені, що вже кілька місяців зустрічається і спить з іншою дівчиною – ні, не минулою, а новою.

Запропонував залишитися його дружиною, так як я його влаштовую, але буде “офіційно” ділити себе між нами двома.

У мене настав стан когнітивного дисонансу, все ж попередній час він називав мене єдиною своєю любов’ю, що я особлива і унікальна для нього.

Я так розумію, він всім так говорив? Його, до речі, не звинувачую – він такий, який є. Сама дурна. Треба було робити висновки з його попередньої біографії.