Історія про те, як один майстер-шахрай хотів обдурити мою маму на ремонті зламаного холодильника

У мами зламався холодильник і я повинен був зайнятися його ремонтом, по-перше – тому, що я його колись сам вибрав і купив, а по-друге, тому що – син.

Поломка невелика, але тривожна – кожен день з-під хворого агрегату з’являлася нова скромна калюжа, завбільшки з калюжу від нашої зляканої такси Джоїка…

В Інтернеті зайшов на відповідний сайт, зідзвонився з майстром і на наступний день прибув до мами, щоб було кому роздувати щоки і щоб в будинку “пахло” розумієючим в холодильниках чоловіком.

У призначений час прийшов майстер років п’ятдесяти, з маленькою пластиковою валізкою. З порога він заявив, що роззуватися не має наміру і попросив бахіли. Я здивувався, що тільки бахіли і видав йому два веселеньких пластикових пакета з мотком скотча. Пройшли на кухню, майстер привітався з хворим холодильником і сказав:

– Виклик плюс діагностика коштує 400 гривень, якщо будемо ремонтувати, тоді вся діагностика безкоштовна.

Я кивнув, майстер швидко зробив для себе нірку за холодильником і сховався в неї разом зі своїм тестером. Мужику подзвонили і ми з мамою почули таку  розмову:

– Але … так … можна, все можна зробити … а яка у Вашої плазми діагональ? … 65? … добре, подивимося … ну не знаю скільки, потрібно дивитися, може дурниця, контакт відійшов, а може … вибачте, звільнюся , наберу Вам.

Ми з мамою задоволено переглянулися – майстер нам попався молодецький і на “всі руки”.

І в цей момент, я раптом згадав, як років п’ятнадцять тому, повертаючись з якогось відрядження, розговорився з одним неприємним типом, та до того ж п’яним в дупель. Вірніше – це він зі мною розговорився, а я вибираючи між: вимкнути його ударом в жбан чи зрідка кивати, вибрав – кивати.

Він ніс якусь ахінею про те, що всі кияни багатенькі дурні і він, сільський хлопець з народу, вважає своїм обов’язком їх потрошку “взувати”. Навіть на квартиру на цьому заробив.

А працював він в Києві майстром по ремонту всього, що тільки може поламатися … Навіть свою невигадливу схемку «взування» сп’яну мені видав, я не особливо повірив йому тоді, але тепер, на тлі подій, що розгортаються, згадав у всіх подробицях.

А тим часом наш майстер подивився хворого холодильника, виліз, шарудячи пакетами і трагічно вимовив:

– Був би Ваш холодильник конем, я б порадив його пристрелити.

– У сенсі, йому ж ще й двох років немає?

– Ну дивіться, почну з головного: компресор помер, движок ще ходить, але судячи по обмотці, йому залишилося місяці два-три і перестане працювати.

Ну і фреон, до купи витік, але це дрібниця, як то кажуть – “знявши голову за волоссям не плачуть”. Разом – 2200, 1100, 500 плюс робота – 300, виходить – 4100. Правильно? У мене в машині, все це є, хочете, можу зробити, дві години і холодильник, як новий. Але, не знаю, вам вирішувати.

Мама трагічно подивилася на мене і шепнула:

– Ну ось, тепер я без холодильника … відмовляйся. Куди такий ремонт? Дешевше викинути і новий купити.

Але я непомітно підморгнув мамі і сказав нашому майстру:

– Дві години говорите? Гаразд, починайте. Будемо ремонтувати.

Я ледь не скрикнув від маминого щипка, але стримався.

Майстер:

– Але врахуйте, що 4100 – це без заміни мотора.

– Я зрозумів, зрозумів, будемо сподіватися, що він ще попрацює, давайте починати, час іде.

Майстер розвів плечі, взяв валізку з тестером і пішов вниз до своєї машини за інструментами, компресорами і іншими фреоновими штуковинами.

Минуло хвилин п’ятнадцять, потім двадцять, але майстер все не повертався, я подзвонив йому на мобільний і механічна панянка розповіла, що мій майстер в даний час недоступний буквально як перська княжна …

Подзвонив ще через годинку та й плюнув, пропав мужик, але зате мені як трофей дістався забутий ним на підвіконні ліхтарик.

P.S. А мамин переляканий холодильник я не за дорого виправив сам, за допомогою сірника (дренажний отвір прочистив). З тих пір калюжі назавжди зникли.