У мами зламався холодильник і я повинен був зайнятися його ремонтом, по-перше – тому, що я його колись сам вибрав і купив, а по-друге, тому що – син.
Поломка невелика, але тривожна – кожен день з-під хворого агрегату з’являлася нова скромна калюжа, завбільшки з калюжу від нашої зляканої такси Джоїка…
В Інтернеті зайшов на відповідний сайт, зідзвонився з майстром і на наступний день прибув до мами, щоб було кому роздувати щоки і щоб в будинку “пахло” розумієючим в холодильниках чоловіком.
У призначений час прийшов майстер років п’ятдесяти, з маленькою пластиковою валізкою. З порога він заявив, що роззуватися не має наміру і попросив бахіли. Я здивувався, що тільки бахіли і видав йому два веселеньких пластикових пакета з мотком скотча. Пройшли на кухню, майстер привітався з хворим холодильником і сказав:
– Виклик плюс діагностика коштує 400 гривень, якщо будемо ремонтувати, тоді вся діагностика безкоштовна.
Я кивнув, майстер швидко зробив для себе нірку за холодильником і сховався в неї разом зі своїм тестером. Мужику подзвонили і ми з мамою почули таку розмову:
– Але … так … можна, все можна зробити … а яка у Вашої плазми діагональ? … 65? … добре, подивимося … ну не знаю скільки, потрібно дивитися, може дурниця, контакт відійшов, а може … вибачте, звільнюся , наберу Вам.
Ми з мамою задоволено переглянулися – майстер нам попався молодецький і на “всі руки”.
І в цей момент, я раптом згадав, як років п’ятнадцять тому, повертаючись з якогось відрядження, розговорився з одним неприємним типом, та до того ж п’яним в дупель. Вірніше – це він зі мною розговорився, а я вибираючи між: вимкнути його ударом в жбан чи зрідка кивати, вибрав – кивати.
Він ніс якусь ахінею про те, що всі кияни багатенькі дурні і він, сільський хлопець з народу, вважає своїм обов’язком їх потрошку “взувати”. Навіть на квартиру на цьому заробив.
А працював він в Києві майстром по ремонту всього, що тільки може поламатися … Навіть свою невигадливу схемку «взування» сп’яну мені видав, я не особливо повірив йому тоді, але тепер, на тлі подій, що розгортаються, згадав у всіх подробицях.
А тим часом наш майстер подивився хворого холодильника, виліз, шарудячи пакетами і трагічно вимовив:
– Був би Ваш холодильник конем, я б порадив його пристрелити.
– У сенсі, йому ж ще й двох років немає?
– Ну дивіться, почну з головного: компресор помер, движок ще ходить, але судячи по обмотці, йому залишилося місяці два-три і перестане працювати.
Ну і фреон, до купи витік, але це дрібниця, як то кажуть – “знявши голову за волоссям не плачуть”. Разом – 2200, 1100, 500 плюс робота – 300, виходить – 4100. Правильно? У мене в машині, все це є, хочете, можу зробити, дві години і холодильник, як новий. Але, не знаю, вам вирішувати.
Мама трагічно подивилася на мене і шепнула:
– Ну ось, тепер я без холодильника … відмовляйся. Куди такий ремонт? Дешевше викинути і новий купити.
Але я непомітно підморгнув мамі і сказав нашому майстру:
– Дві години говорите? Гаразд, починайте. Будемо ремонтувати.
Я ледь не скрикнув від маминого щипка, але стримався.
Майстер:
– Але врахуйте, що 4100 – це без заміни мотора.
– Я зрозумів, зрозумів, будемо сподіватися, що він ще попрацює, давайте починати, час іде.
Майстер розвів плечі, взяв валізку з тестером і пішов вниз до своєї машини за інструментами, компресорами і іншими фреоновими штуковинами.
Минуло хвилин п’ятнадцять, потім двадцять, але майстер все не повертався, я подзвонив йому на мобільний і механічна панянка розповіла, що мій майстер в даний час недоступний буквально як перська княжна …
Подзвонив ще через годинку та й плюнув, пропав мужик, але зате мені як трофей дістався забутий ним на підвіконні ліхтарик.
P.S. А мамин переляканий холодильник я не за дорого виправив сам, за допомогою сірника (дренажний отвір прочистив). З тих пір калюжі назавжди зникли.
