Я мама 2 прекрасних діток. Я їх дуже люблю, вони подарували мені стільки всього прекрасного, багато емоцій, щастя, радість материнства, а ще недоспані ночі, розтяжки на животі та ногах, проблеми зі спиною після пологів, і саме головне – ліве око яке вже 6 місяців не перестає сіпатися. Але я всеодно їх любитиму,незважаючи на те що інше око чекає та ж сама участь.
Наші дні проходять дуже цікаво і розноманітно. Ніколи не повірю що в декреті можна сумувати, не повірю і в те, що комусь в декреті може надокучити одноманіття. Ми живемо в приватному будинку, і як вважають наші друзі це самий великий плюс. Хоча б тому, що завжди є своя городина, а дітям є де побігати. “Ще б пак” – думаю я, коли починаю сапати ту кляту картоплю, яку так полюбляють ті самі друзі.
Поки я сапала картоплю мій старший син вирішив мені допомогти і приніс в долонях квіточки. Я розігнувши спину дуже зраділа, адже діти самі як квіти життя. От думаю, мамина відрада. Коли я приймала ті квіти від Андрійка, то ледь не втратила свідомість. Через поганий зір відразу не зрозуміла що квіточки, то листя щойно посадженої розсади помідор. Подякувала синові і ми разом пішли садити “квіточки” назад в землю. Поки садили, прокинулась меньша і захотіла їсти. Перечіплюючись через гори брудних речей, 25 м’яких іграшок і, мабуть десяток машин з автопарку сина, я все ж дісталася до кухні. І що ви думаєте? Відключили світло, то і води нема і варочна поверхня не робить, що вже про пралку і мікрохвильовку казати. Дістала з холодильника сосиски, винесла на вулицю, температура така що вони за 4 хв вже як варені.
Посадила дітей в стільці і пакую їх тим сосисками. Як назло прийшла свекруха, покрутила пальцем біля виска і сказала що соц служби на мене немає, принесла кукурудзяні палички. Потім вийшла за калітку і зразу почала дзвонити кумі, жаліючись яка є непутяща.
Я видихнула з полегшенням. А ні, сусідка прийшла. Сіль скінчилася, поки я бігала в хату, то мої встигли згодувати її собаці останні сосиски, а та встигла роздивитися що у мене помідори геть нікуди. Я плюючись забрала дітей в хату.
Дзвонить телефон, замовник каже що не встигає забрати торт який я нещодавно спекла, і тому у мене 2 варіанти, або його привезти, або він відмовляється. Передоплату дали 500 грн, торт коштує 3200, аякже, відмовиться.
Беру невмитих дітей і викликаю таксі, везу торт, по дорозі поки я розраховувалася вони встигли відкусити шмат фігурки. Я її зняла зовсім, купила в кіоску цукерок і засипала пусте місце ними. Забрала гроші, їду додому.
Приїхали, яке щастя, вода є. Почала купати. Посадила в ванну обох, пустила воду, пішла по шампунь. Намилила, сіла біля них, думаю – хай там сидять, відкисають. Піднімаю голову, а моя меньша з брюнетки в блондинку перетворилася. В мене шок, я на автоматі своїм відтіночним шампунем їм голову помила. Вийняла з ванни, вимила. Дзвонить моя мама по вайберу, побачила онуку і давай голосити що я взагалі поїхала. Каже, правильно свекруха мене безтолковою обзиває.
Вляглися спати, правда спочатку вимотали мені нерви, перевернули все в будинку з голови до ніг, але заснули. Прийшов чоловік додому, ніжно так обійняв, поцілував. Я і розтанула. А він каже: “Я все розумію, але голову від кукурудзяних паличок можна було б і помити” Абзац……
